Слово, що стало долею

А до столичного шевченківського університету приїхав із наміром вступати на юридичний факультет. Та коли дізнався, що на одне місце претендують дванадцять вступників, зрозумів, що навіть з його хорошим атестатом – не пробитися. Тож хлопець, який мав гуманітарний нахил, вибрав журналістику як запасний варіант… Випадковість? Можливо, й так. Але все подальше життя не раз доводило, що, як правило, випадковість з часом усвідомлюється як цілком логічна закономірність. Випускник факультету журналістики одержав направлення у тодішню вінницьку молодіжну газету «Комсомольське плем’я». Але проблеми із житлом змусили молодого фахівця кілька років попрацювати ближче до рідної домівки – в бершадській районці, яка тоді носила ідеологічну назву – «Вогні комунізму». Очолював досить складний і відповідальний відділ – сільського господарства. А це – постійні відрядження, щоденне спілкування з людьми, висока творча напруга, особливо у період збирання врожаю.
Кілька років, протягом яких працював у Бершаді, залишили в його душі гарний слід.
Згодом була робота в організаційно-інструкторському відділі облвиконкому.
Та любов до неспокійної професії газетяра, що прийшла в ході роботи в пресі, не згасала. Тож друкувався у різних виданнях. І коли Борисові Сергійовичу вже в часи незалежності України запропонували очолити обласну молодіжну газету «Панорама» (колишнє «Комсомольське плем’я»), він з великим бажанням, а головне – з намірами зробити видання по-справжньому популярним – взявся за справу.
Це були роки його найвищого творчого злету. В редакції панувала атмосфера постійного пошуку, журналісти молодіжки, продовжуючи традиції своїх попередників, не боялися братися за будь-яку тему. Газета почала випускати цікавий додаток – «Третій поверх», який користувався великою популярністю в молоді. Неймовірно, але тираж самої «Панорами» тоді, в досить складні часи, зріс до п’ятдесяти семи тисяч примірників!
Мені у ті роки пощастило знову працювати разом із Борисом Данильченком (як перед тим у Бершаді) на посаді власкора. І це були справді незабутні роки.
На жаль, доля повернула так, що він змушений був залишити посаду. Так склалося, що на загальних зборах колективу проводили вибори редактора. Я, як і деякі мої колеги, в тому числі по «Вінниччині» – Валерій Влащук, Леонід Кимак та інші – пам’ятаємо те зібрання. Чомусь у процедурі виборів брали участь і технічні працівники, які були далекими від редакційної політики, абсолютно не впливали на діяльність редакції. Але з ними провели відповідну роботу і… Через кілька років популярна колись молодіжна газета на чолі з іншим редактором благополучно перестала існувати. Навіть архів із бухгалтерськими документами зник, бо у приміщення на вулиці Гоголя,19 з’явився новий господар, який викинув всі папери геть… Втім, мова не про це. Сьогодні добре слово говоримо про нашого хорошого колегу Бориса Сергійовича Данильченка. Нині він трудиться у Вінницькій митниці в підрозділі зв’язків з громадськістю. Це означає, що він не залишив журналістику.
Його прізвище часто зустрічаємо і на сторінках «Вінниччини», і в інших виданнях.
Днями він відзначив гарну дату, яка хоч і не є ювілеєм у прямому розумінні, але змушує оглянутися назад і з надією заглянути за видноколо.
Дві п’ятірки на життєвому календарі – це своєрідні оцінки і зробленому за попередні роки, і прожитому. Думаємо, що не нижчу оцінку йому поставлять і дружина Наталя, і син Ярослав, і всі рідні та близькі йому люди.
Впевнений, що до привітань приєднаються і його колеги, друзі, земляки. З роси і води тобі, наш друже!
Федір ШЕВЧУК.