Сестра стала матір’ю

Так, це вона, юна Лариса, бувши сестрою Наталі і Григорію, стала матір’ю цим дітям. І як у письменника-земляка : «... так сталося, так випало...». Будні мінялись на свята, свята – на будні. І нічого особливого у цьому не бачила – вона й понині не усвідомлює, що стала добро - творцем, творила оте добро щоденно, по крапельці, по росинці.
Коли ж заходить мова про Ларисине благородство, то відмахується жінка: – Ну, що ж тут особливого?
А як же інакше?!
І не могли Гріша і Наташа уявити, що їхнє дитинство могло б поділитися тоді навпіл, маючи назву «До» і «Після».
Не стояло навіть питання, коли діти залишилися сиротами, щоб віддати їх до дитбудинку. Її коханий Василь також підтримав, зрозумів...
Чи важко було для молодої сім’ї нараз стати сім’єю із трьома дітьми? Звичайно, але ж є в житті щось святіше, блогородніше, вище. І найголовніше – подружжя Скапоущенків не хизується своїм вчинком, сприймають все як належне, необхідне. А було ж різне: хвороби дітей не обминали оселю, неспокій заповнював серце, коли градусник безжалісно висвічував 38 і більше, коли носи дублювали весняне повноводдя. Коли, коли...
– Різне бувало, – згадує жінка. – Одні проблеми вирішуються, інші – насуваються.
Все, як у всіх, – замовкає Лариса.
Жінка не вміє виставляти себе напоказ. (Чи ж багато таких?!) Вважає, що краще щось добре зробити, ніж нахвалятись... Та й усвідомлює, що добро творять не по замовленню, а від душі, і благородство приходить до людей різними стежками: до когось по крутизні, до когось – рівниною, а хтось все життя виглядає й не відає, де воно.
Звичайно, готових рецептів немає, бо намішане на вихованні, відчутті, розумінні і найголовніше – людськості.
Розуміють все це і Наталя та Григорій. Вони вдячні долі, що все ж таки подарувала їм сестру – маму Ларису і швагера – батька Василя. Їм з ними затишно, добре і можна переповідати все-все, ділитись, радитись. Та й немає потреби наділяти їх словами похвали, вдячності, а лише всього-на-всього розуміючий погляд людського тепла, та ще впевненості в потрібності.
Чи ж придумали люди слова, які б могли відтворити почуття, вдячність, благородство?!
Життя – не сценарій, по якому дієм, це несподіванки, втрати, знахідки... А плин часу летить, карбує, коригує... Наталя закінчила педвуз, ростить маленьку Ганнусю, яку заколисують благополуччя, спокій, і знають Лариса і Василь, коли з’явився перший зуб, коли викарбовувався перший крок, коли зронилось жадане «мамо». Коли, коли...
переплітаються, живуть своїм ритмом.
Григорій опанував спеціальність військового. (Це, мабуть, від того, щоб берегти спокій, свій, людський) Як складеться їхня подальша доля? Та хто, ж, віда, по-різному. Не передбачиш, не заплануєш. Але Григорій і Наталя знають, що добра в світі більше, бо творять його звичайні люди, такі собі Лариси й Василі.
І воно має розростатись, квітувати, давати плоди...
Світлана КОВАЛЬСЬКА, вчителька Бершадської ЗОШ №2.