Клітки, полички, дверцята справа і зліва, чималий піднавіс, а на додачу ще й декілька десятків голубів зверху. Навіть не уявляється, як можна давати всьому раду на одному подвір'ї, та ще й не такому вже і завеликому. Нагодувати, поприбирати. Ступивши у це незвичне царство, почуваєшся, ніби в зоопарку.
Основний охоронець – собака. Він реагує на найменші, тільки йому відомі, відхилення від звичного ритму тутешнього життя. Тому за останні роки безслідно зникли хіба що декілька голубів, яких, швидше всього, відвоювали крилаті хижаки, за що не можна звинувачувати собаку.
На подвір'ї, поміж птаства, поважно походжають, ніби навмисне підкреслюючи свою величність, ще й кішки. Але з усього видно, що тут панує мир, ніхто нікого не чіпає.
Як не дивно, але ні про яку комерцію, заробіток, чи якусь особливу вигоду не йдеться. Господар двору розповідає, що все те – його захоплення, хоч і "влітає" воно іноді в чималу копійку з сімейного бюджету. Адже спроможні вирощувати якихось 3-4 види зернових, а щоб дотримуватися хоча б елементарних раціонів, наприклад, для голубів, потрібно їх до десятка. А ще й не обійтися, щоб все було гаразд, без щеплень, профілактичних випоювань.
У господаря двору чимало номерів телефонів, адрес. Зустрічаються, обмінюються, а іноді навіть сприяють один одному в реалізації поголів'я.
Кажуть, що голубами В.Р. Римаренко почав цікавитися ще в дошкільному віці. Оте, здавалося б, безневинне заняття й переросло в хобі.
– Щоб утримувати таке непросте, різношерсте господарство, – говорить, посміхаючись, Василь Романович, – потрібно, щоб хтось один із сім'ї постійно був вдома.
В даний час займається ним він сам, та й дружина вже на заслуженому відпочинку. Обоє справляються ще й з обробітком синового земельного наділу за його дорученням.
Оглядаючи таку незвичну природну колекцію, не можна було не запитати, як до цього ставляться інші члени сім'ї, сусіди.
– Хатні давно вже змирилися, – одразу ж відповів співбесідник, – і навіть допомагають.
Щодо сусідів, то голуби досить "дисципліновані" і їх не турбують. Досить цікаво буває, розповідає він, спостерігати баталії серед голубів-самців за своє місце у пташиному царстві.
Зацікавлює й те, що Василь Романович ніколи не покидав займатися своїм домашнім "зоопарком", навіть тоді, коли чотири рази обирався сільським головою.
Діти, як були меншими, теж допомагали батькам у їх непростому господарстві. Однак у них тепер вже власні сім'ї: син живе в Запоріжжі, дочка – у Вінниці. Не байдужі до птаства хіба що онуки.
У колекції Василя Романовича є і один окільцьований поштовий голуб. Прилетів він аж із Румунії, і його принесли знайомі. В
Усті, напевно, йому настільки сподобалося, що про свою рідну місцину нібито вже й забув.
Понад усе господар двору мріє, щоб завести ще й павичів, фазанів. Але на це потрібні кошти. І все ж екзотика тут справді вражає.
Молодняк кроликів у нього забирають вдома для подальшого розведення. Відколи з'явилися так звані "нові українці", попитом почали користуватися ще й голландські білохохлі курочки. Купляють їх, як прикрасу до свого двору.
Ось так, цей кремезний чоловік, маючи добре серце і ліричну душу, допомагає природі творити красу на власному подвір'ї.
Павло КУШПЕЛА.
с.
Устя.
вранці -2…-4° 
