Враховуючи наш складний час, переконливість розповіді та сльози, засумніватись у Жені якось і не спало на думку. Статтю надрукували. І вже з понеділка, як то кажуть, полетіли телефонні дзвінки.
Телефонували жителі Кидрасівки, де нині мешкає Євгенія, соціальні працівники, голова села. Кожен із них з великим обуренням зауважував, що інформація, яка написана у статті, є неправдивою. Що в громаді проживають люди зі значно більшими проблемами, та не зловживають такими методами допомоги.
Аби з’ясувати усю правду, ми провели власне журналістське розслідування. Домовились про зустріч, на яку прийшли Кидрасівський сільський голова Валерій Беник, працівник соціальної служби Наталія Франчук, головний бухгалтер сільради Любов Басалига та Євгенія.
Розмова тривала понад годину. Кожен із присутніх мав змогу висловити своє бачення з приводу статті. Почуте, можна сказати, не просто вразило, а й розчарувало. Виявляється, можливість мати власне житло в Євгенії вже була і навіть не одна. Але не склалось. По-перше, батьківський дім, що у Михайлівці, розібрали не «… ласі до чужого добра люди…», а вона сама разом із братом та мамою. Не цінувала дівчина і те, як її із дітьми прихистила родина цивільного чоловіка Олександра із Кидрасівки. До речі, щодо дітей, їх у Євгенії не двоє, як вона нам повідомила, а четверо. І ті з нею не проживають.
Старші Настя та Назар на вихованні та навчанні у Джулинській школі-інтернаті, а на молодших взагалі позбавили материнських прав. Ось так виходить.
Упродовж розповіді про житло додамо: через надмірне захоплення оковитою, а ще й надоданок низку оформлених кредитів, які погашає мати Олександра, так зване молоде подружжя переїхало жити окремо від свекрухи. І не просто переїхали, а з перспективою купити хату. На той час її вартість складала 8 тисяч гривень. Більше того, з’ясувалось, що тітка Таня, власниця житла, навіть була згодна подарувати цю садибу за однієї умови – аби належно за нею доглядали. Але не так сталось, як гадалось. Голова села Валерій Беник зауважує: через часті застілля квартирантів виселили.
Наступним місцем проживання стало помешкання сестри Майї, де нині Євгенія перебуває вже без чоловіка. Перебуває і ніде не працює. Запитую у неї: чому так? Адже у свої 28 років можна віднайти роботу, зупинитись, озирнутись, проаналізувати, як прожила і стати на правильний шлях – заради дітей. Мовчить, згодом дає обіцянку, що до кінця року виправиться.
Нам дуже хочеться їй вірити та навіть підтримати. Радимо змінитись якнайшвидше, аби її старші діти не змушені були повторювати долю своєї матері… Отож, робіть висновки. А я від себе додам: варто бути пильним завжди, і, як зауважує народна приказка: «Довіряй, але перевіряй».
Наталія КУРИНЮК.
вранці -2…-4° 
