Але в 1971 році на цьому місці – прямо на місці захоронення – почали споруджувати адміністративне приміщення.
А коли готувалися до відзначення 30-річчя Перемоги, розпочали спорудження меморіалу Слави. Та чомусь у проект цього меморіалу не вписалась братська могила, вона ніби заважала. У вересні 1974 року будівельники загнали кран на територію братської могили, обережно зняли з постамента скульптуру воїна в касці і з автоматом. За кілька годин було знищено всі надбудови на могилі. Тож її зрівняли із землею, переорали, пройшлись бульдозером, а в деяких місцях і кувалдами…
У кінці березня 1975 року братську могилу заходились заливати бетоном, готуючи оглядовий майданчик перед меморіалом.
А в землі, під цим бетоном, поховано сто шістдесят воїнів-визволителів, які загинули 10-11 березня 1944 року смертю хоробрих за визволення села і нашого краю.
Майже півстоліття я б’ю в усі дзвони, аби відновити справедливість, але все марно. Але ж повинен же бути якийсь вихід! Бо чудові слова про збереження пам’яті, про захисників і визволителів і далі сприйматимуться як фарисейство.
Ще одне. Мені також не дає спокою такий факт. Щороку через Джулинку (точніше біля неї) пролягає Всеукраїнська естафета пам’яті. І йде вона до нас із Гайворона, хоч відомо, що шлях звільнення краю пролягав від Умані через Тернівку, Шляхову, Теофилівку. А в Джулинці 10 березня 1944 року був нічний танковий бій.
Дуже хотілося б, щоб мої думки були почуті.
Олексій СТЕПОВИЙ, ветеран війни і праці, художник, колишній в’язень сталінських таборів, с. Джулинка.
вранці -2…-4° 
