Проте ні в сільській раді, ні в колгоспі ніхто не міг сказати, що то за дивина. Із рай сільгоспуправління був викликаний агроном-ентомолог. Він довго роздивлявся, вивчав і порівнював по книгах, по своїх конспектах і сказав: «Люди добрі, це наша біда, це колорадський жук. Він не згубний».
Та колгоспні фахівці вирішили, що вони знищать його самостійно. Городи, де були знайдені жуки, посипали 30% дустом, переорали і посіяли ячмінь. Все, більше такої напасті не буде – вирішили в господарстві.
На друге літо полосатики були уже на городах по всьому селу. Отож колорадський жук у наших краях торжествує уже 50 років. Це його «ювілей».
А я згадую, як ми ще школярами допомагали колгоспові боротися з довгоносиком. Всіх школярів виводили на плантації цукрових буряків збирати довгоносика, адже він теж був справж - ньою бідою для буряків. Та держава серйозно поставилася до шкідника, і його було знищено. Нині його практично немає.
На мою думку, колорадського жука теж можна знищити, якщо взятися за це організовано, на державному рівні. Проте поки що така організація не відчувається.
А цей шкідник так вже надокучив людям, що мені спало на думку написати йому своєрідну оду:
КОЛОРАДСЬКИЙ ЖУК
Ой, росте картопля,
Дозріває лук,
А городами гуляє
Колорадський жук.
І ніхто не знає,
Що із ним робити,
Лише рекламують «шедевром» кропити,
А жуки як були,
Так і зостаються,
Та над селянином
Голосно сміються:
«Хоч кропіте, не кропіте,
Нас не подолати,
Ви не зробите нічого,
Бо нас є багато.
Пережили не одне ми
Ваше покоління,
І осталися живими –
В нас міцне коріння.
А в людей лише болячки
Від тої отрути,
Скільки людей повмирало
І вмирати буде.
А ми будем жити 100 років підряд,
І нас не здолає
Найстрашніший яд».
Микола БАННІКОВ. м. Бершадь.
вранці -2…-4° 
