Не відпускає нива…

Наслухавшись від його односельчан, що ні для кого з них не в дивину, коли вітаються з ним ще о п’ятій годині ранку або пізно ввечері, не можна було не поцікавитися, коли він взагалі відпочиває. На що Анатолій Загоруйко відповів: будучи зайнятим у сільськогосподарському виробництві з 1961 року, у нього давно виробилася звичка: підйом – о п’ятій годині ранку, а як треба, то і раніше, відбій – коли вже доведеться. Людина, на його думку, до тих пір і живе, коли щось планує, чимось займається, рухається. Якщо зупиняється, особливо у його віці, то вже може бути край.

А ще, як він висловлюється, його поле не відпускає. Та і він сам не може жити без поля навіть у свої роки. Де вже там, щоб втримався вдома, організувавши фермерське господарство, у жнивну пору. Причому, ніколи не шкодував, що все життя присвятив сільському господарству. Розповідав, що цілими днями ходив би по полях і йому завжди було б цікаво.

Що тепер жнивувати, показав він рукою на високо - продуктивний зернозбиральний комбайн «Джон-Дір», КамАЗ із великим кузовом, яким відвозилося зерно. Зовсім іншими були жнива, коли він ще головував. Людей, техніки тоді доводилося залучати багато. Потрібно було організовувати їхню роботу, всіх нагодувати.

А от вести фермерське господарство в цілому тепер важче. У колгоспі варто було тільки контролювати за технологіями, все необхідне – завезуть. Фермери ж шукають усе самі, та ще й добре треба рахувати, щоб на все вистачило грошей. На додачу, ще й мрія чи не кожного з фермерів, щоб ніхто йому не заважав у його діяльності.

Урожай непоганий – буде не менше шістдесяти цент - нерів із гектара. Та тривожить ветерана інше: якою буде ціна? Диспаритет цін давно дошкуляє всім в аграрному бізнесі. Працюють цілий рік, а за що – ніхто не знає, як і того, що буде далі. Найманої робочої сили у нього мало.

Він вважає: якщо розраховуватися з людьми, щось їм дати, відпрацюють у стократ.

Людям, на його думку, взагалі треба довіряти. Таким він був завжди, такий він і тепер.

Проблемою номер один він вважає нестачу органіки, яку на полях не замінить ніяка хімія. Сьогодні земля ще родить, а що буде далі?

На завершення Анатолій Григорович згадав, як після жнив обов’язково об’їжджав сортодільниці, цікавився сортами. Одного разу посмів навіть заперечити академіку Ремеслу, що один із сортів не годиться. Тепер же, за його словами, куди не поїдеш, усі переконують, що саме їхній сорт найкращий. Виходить, що і там уже працюють, щоб тільки заробити гроші.

Відколи таке почалося, не довіряє нікому, особисто все аналізує, порівнює і навіть по площі, на якій завершувалися жнива, було видно, що є від того віддача. Не просто було йому починати головувати у Великій Киріївці, коли у районі були такі господарства, як Шляхова, Джулинка, Серединка. Але зумів, за що був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці.

У кишені Анатолія Григоровича час від часу нагадував про себе телефон. Взявши трубку, він щоразу щось комусь радив, пояснював. Найцікавішим було те, що десятизначні номери мобілок колег він диктував, знаючи їх напам’ять. Не кожний навіть у молодшому від нього віці спроможний на таке.

Упродовж усього життя він завжди прагнув у всьому бути одним із перших. І багато в чому це йому вдавалося. Вдається і тепер, якщо цьогорічні жнива в себе він ще минулого тижня завершив першим.

З дідусем у полі, і як виявилося не вперше, був його онук Вадим, випускник університету.

Нехай же у родині Загоруйків буде ще багато жнив, і всі нехай будуть не менш вдалими.

Павло КУШПЕЛА.