Чи наздожене Устя Америку?

Досягнуті результати дали можливість розрахуватися з людьми, придбати нову техніку, а це вже є ознакою того, що економіка в Усті працює нормально. За оренду землі за кожний пай видали по 8 центнерів пшениці, але вже роками склалося, що за бажанням власника паю з ним могли розраховуватися іншими видами продукції чи грішми.

В селі діє об’єднання фермерів, які, співпрацюючи з основним базовим господарством, яким є ТОВ «Устя», спільно використовують при потребі техніку, виробничі потужності. Прикладом такої співпраці можуть бути господарства Анатолія 3боровського, Віктора Одесюка та інших на території громади.

У 2010 році після дворічної перерви вирощували навіть цукрові буряки, що дало змогу в рахунок заробітної плати видавати цукор.

У господарстві неабияк розвинуте тваринництво – є 315 корів, а всього ВРХ – до тисячі голів. І стільки ж свиней.

Землю ж орендують навіть в сусідній Великій Киріївці. Залучаються з цього села і працюючі на поля і ферму.

У минулому році засновники пішли ще далі, вдавшись після взаємної згоди до освоєння одного з інвестиційних проектів і вже вкладено неабиякі кошти в тваринництво.

Тільки обладнання придбано на суму півтора мільйона гривень, здійснено реконструкцію тваринницьких приміщень. Нова технологія утримання стада дала можливість не тільки покращити якість вироблюваної продукції, а й зменшити затрати праці на неї. Один оператор тепер обслуговує 50 корів.

Теперішні сільгоспвиробники не дуже полюбляють розголошувати економічні показники, але в Усті на кожному кроці відчувається, що економіка неабияк працює. Тільки техніки придбали в 2010 році на два мільйони гривень, а чого варто було ще й покрити всі затрати на виробництво.

Але навіть вийшовши на нові його горизонти не забувають про людей.

Своєрідний підхід і до організації праці. Кажуть, за останнє десятиріччя тут невиправдано не залишив колектив жоден з механізаторів і поповнення не брали на роботу. А перевірені не одними жнивами кадри – то теж неабияка сила. Але утримують їх не тільки гривнею, а й створюючи умови праці – на сучасних тракторах та комбайнах навіть цікаво стало працювати.

Збереглося все це завдяки тим, хто тут працює. Такі керівники, як А.Б. Лебідь, А.В. Рогозянський, механізатори О.В. Решітник, М.М. Могильний, В.А. Тимченко, С.М. Парполіта, П.І. Бернадський давно стали справжніми авторитетами в селі і можна було б називати ще чимало таких прізвищ. У тваринництві, наприклад, це О.Ф. Гончарук, Т.М. Козір, М.В. Гончарук, Л.І. Стриженюк, у свинарстві – В.І. Жеребко, Р.В. Цибуліщенко, Л.В. Андріяш.

Плани надалі, ділився враженнями Павло Григорович, звичайно ж продовжувати працювати на результат. Але це стає вже неможливим без впровадження нових технологій. Різко настає потреба скоротити затрати на виробництво. Як це зробили американські фермери. Якщо донедавна кожне з їх господарств могло прогодувати тільки 18 людей, то тепер вже – до 200. Середня величина у них 200 гектарів, хоч є і по тисячі. Працюючих на них, здебільшого, сам фермер і його дружина. Ще одного працівника можуть наймати у пікові періоди робіт.

Кукурудзу вони вирощують по кукурудзі багато років підряд, але мають її по 150 центнерів з гектара. Щоправда, опадів у зоні, де побували, випадає до тисячі міліметрів у рік.

Чи наздоженемо ми Америку? Ніхто, звичайно, робити змагання не збирається, але відповідаючи на це запитання Павло Григорович запевнив, що і в нас є неабиякий потенціал різко наростити віддачу землі. За океаном у тому, щоб виробництво велося найефективніше, зацікавлені практично всі, от і є результати.

Побував П.Г. Марущак і на їх фермі, де за рік надоюють по 12 тисяч кілограмів молока від корови, або по 60 кілограмів щодоби. І скрізь все автоматизовано, комп’ютеризовано. Неабияк вразив його і невеличкий магазинчик по трасі з тваринницькою продукцією. Усе свіже, з холодильника, а продавця нема, торгує автомат.

У їх фермерів навіть у думках немає ніякої кризи, натомість вони натхненно працюють, чого часто бракує нам. На обмолоті кукурудзи на комбайні запросто можна було побачити дружину фермера – щоправда умови роботи на їхній техніці не такі, як на нашій.

– І все ж наші спеціалісти зуміли б запросто працювати, як вони, – стверджував Павло Григорович. – От нехай би їхні спробували розібратися, що іноді діється у нас.
Хоч якщо підійти до цієї проблеми по-серйозному, то наші люди все-таки підприємливіші, зі смекалкою. Це означає, що у нас взагалі неабиякий потенціал. Якби помінялися правила гри, щоб можна було щось планувати хоча б п’ять років наперед, справи у нас пішли б набагато краще.

Навіть в Усті, доводив Павло Григорович, немає підстав, щоб бідувати. Щоб мати продукти харчування, наприклад, достатньо до пуття обробити город. Заробити можна і на будівництві, в інших місцях. Але багато хто й цього не хоче робити.

Поліпшити ситуацію на краще у нас можна теж. Але при цьому потрібно зрозуміти єдине: ніхто і ніколи її нам не змінить, крім нас самих. Як тільки це усвідомимо, то з’являться ще й інші можливості, як правильно організувати, у яке русло спрямувати виробництво. Отже, чи наздоженемо Америку залежить в першу чергу від нас самих.

Павло КУШПЕЛА.