На ту пору, пригадує Василь Іванович, обов'язковою вимогою було, щоб посівні агрегати у полі пропускав агроном. От тільки як це було здійснити на практиці, коли бурякових сівалок мали 12.
Вихід вбачав у єдиному: навчити те робити бригадирів. Хоч вони й протестували, що це не їх обов'язки, зумів переконати, що не можуть усі агрегати простоювати, якщо агроном затримається біля однієї з них. Тим більше, що були вони нові.
Траплялися і курйозни. Як тільки бригадири почали освоювати цю науку, несподівано виявилося, що один із них, хоч і був прекрасним організатором, не знав навіть таблички множення. Як він міг розрахувати норму висіву? Давши тиждень, бригадиром його затвердили лише після того, як він її все-таки вивчив.
Організовували також механізовані ланки по вирощуванню цукристих. Коли з'явилося одноросткове насіння, пішли на зниження норм висіву, протестувати несподівано почали деякі з жінок-буряківниць, побоюючись, що залишаться без заробітної плати.
Так як економіста у господарстві не було, змушений був Василь Іванович читати лекції ще й з економіки. Щоб довести, чому так робиться, чим це вигідно.
Продуктивність праці на полях, звичайно, зросла. І коли оті жінки отримали в кінці року по тонні-півтори цукру, вони вже вибачалися перед В.І. Хрипливим.
Не можна не згадати ще і факт, коли у 1960 році по врожайності цукрових буряків – 425 ц з га у заліку
Баланівка обігнала Шляхову, з якою змагалася. А вирощували їх на площі 1050 га.
Надалі Шляхову не вдавалося випередити тільки завдяки тому, що В.М. Кавунові легше було "вибивати" мінеральні добрива.
Незважаючи на зайнятість, обрали Василя Івановича ще й секретарем партійного комітету, а на додачу – заступником голови правління.
Якщо врахувати, що було тоді три комплексних бригади, а в кожній по 30-35 комуністів, тобто своя партійна організація, то на виконання партійних обов'язків часто доводилося витрачати набагато більше часу, ніж на основну, – головного технолога полів. Чого тільки варто було правильно, в пору оформити протоколи. Адже партійні збори проводилися щомісяця. Навіть сам тепер дивується, як міг давати усьому раду.
Теперішнє районне управління агропромислового розвитку і тодішнє управління сільського господарства, яке чимало років він очолював, теж ні в чому не порівняти. По декілька разів на день викликали у райком і щоразу повертався з новими завданнями. Про їх невиконання ніхто не смів наміть мову вести.
Два рази, наприклад, за дорученням райкому їздив у Раду Міністрів, відповідні міністерства, щоб отримати дозволи на переоформлення 18 гектарів колгоспної землі на Антальці і потім організувати там парк. Ми ж останні роки успішно все занапастили і лише недавно взялися за наведення у ньому порядку.
На все життя запам'яталося В.І. Хрипливому, як райком послав його, вже Героя Соціалістичної Праці, "вибивати" мінеральні добрива для району. Гроші колгоспи мали, а добрив було обмаль, тож доводилося і таким чином вирішувати проблему.
І все ж, на його думку, населення тоді хоч і було менш освіченим, зате більш свідомим. Люди жили роботою, виробництвом, бо розуміли, що тільки таким шляхом зможуть стати багатшими, а життя покращиться.
Тепер, коли он який відсоток населення з вищою освітою, порядком те, що діється в наших селах, державі, на його думку, назвати не можна. Бо такою вже є нинішня політика. У ній не стільки йдеться про те, щоб виробляти, як гендлювати. Куди не кинь, один одного хоче обманути, один на одному нажитися, заробити. І усе це називаємо ринковими відносинами, ринковою економікою?
Як таке можна було допустити, що молодь виїжджає, бо немає де подітися? Залишаючи власних батьків, їде доглядати чужих за кордоном.
І це в той час, коли у нас у кожному селі є будинки культури, в яких вирувало колись життя. Що, може колись ми були багатшими, організовуючи дозвілля? Швидше всього, обачливішими, далекогляднішими, дбали про перспективу і жили нею.
– А що очікує наше суспільство далі? – запитує Василь Іванович. – Адже забігайлівки на кожному кроці. Якщо молодих наставляли у свій час, повчали корисному, то тепер "заправляють" іншим. Як не вдома, то в отих забігайлівках. На роботу ж ніхто не поспішає. Вночі розважаються, а вдень сплять, посилаючись на безробіття.
А де беруться гроші для цього? Хіба це не питання? Адже не у всіх батьки багаті. Тож як тут не зробити висновок, що в нас немає відповідної ідеології, а молоде покоління виховує вулиця.
Хіба нині немає чим корисним зайнятися? Он якою була колись мережа ПТУ. На всі смаки і уподобання. А тепер? Місцями вже немає ні слюсарів, ні зварювальників. А хто сяде за кермо трактора завтра? На жаль, ця проблема чомусь нікого не хвилює. Мода пішла не на ПТУ, а на забігайлівки.
І старшому поколінню, вважає Василь Іванович, доводиться іноді нелегко. До чого це ми, врешті-решт, дожилися, запитує він, коли на всю країну з трибун волаємо, що половина ліків у нас непридатна. А хто хоч раз відповів за оті підробки? Чому ми вже не в змозі потурбуватися як слід за здоров'я людей? Адже оті ліки можуть кожному дістатися.
Нещодавно, продовжував він ділитися наболілим, чув по радіо виступ одного з фахівців від медицини. Так він радив взагалі не купляти ні ковбаси, ні масла. Бо у них, бачите, що завгодно може міститися. А на аналіз не віддасиш, бо це дорого коштує. Виходить, наше життя дешевше, ніж ота ковбаса, якщо держава у такий спосіб відмежувалася від споживача?
– Врешті-решт, як взагалі могла мораль залишитися на задньому плані? – небезпідставно запитує ветеран, у якого позаду більше півстоліття трудового стажу.
Нас усіх вже "добивають" рекламою горілки та розваг.
Для чого взагалі все треба було валити, зважившись на реформи? Ще одне із його запитань. Адже було колись і чимало корисного, що могло б ще довго послужити.
А де поділися наші вчені? Хіба не можна було глибше вивчити цю проблему, розробити концепцію, програму, щоб по них потім чітко діяти? У нас же чимало чомусь робиться навмання, модно стало переймати все чуже, не врахувавши наших особливостей. Дехто задається питанням, як взагалі у наш час вижити чесній людині. Адже у верхах і пільги, і відповідна заробітна плата. Про тих же, хто пережив війну, голодомори, відбудову країни згадують перед виборами. Навіть заощадження відібрали.
А втім, досить, мабуть, про усе це. Адже попереду знову вибори. А це означає, що знову усіх нас інформуватимуть, ніби ми у тому винні, що зменшилися надходження у бюджет тощо. Винним робитимуть і Президента. Коли вже, врешті-решт, нам надокучить так жити? Не з усім можна погодитися з ветераном. Але це його позиція.
Записав Павло КУШПЕЛА.
вранці -2…-4° 
