Роки, звичайно, роблять свою справу. Менш значимі події губляться в людській пам’яті, а більш значимі, хоч і передаються від покоління до покоління, можуть трактуватися вже зовсім по-іншому. В даному випадку у Шляховій, а теофилівські землі, коли він з’явився, належали шляхівському господарству, про цей знак знають чимало – хто і коли його встановлював і навіть за яку ціну, а от чому саме такої форми і з якою метою – ні від кого не доводилося чути.
Не будемо доводити, що це істина в остатній інстанції, але одна із версій, почута нещодавно, є досить цікавою.
З давніх-давен на в’їздах до тієї чи іншої громади прийнято було встановлювати так звані Поклонні Хрести. Причому, робилося це урочисто, з хресною ходою. Такі хрести нібито служили своєрідними оберегами, які захищали громади, території від всякого зла. Кажуть, що у давнину, як тільки такий хрест траплявся по дорозі, людина ступала на територію даної громади з благородними намірами.
Вороги ж, навпаки, нищили такі хрести, бо знали, що вони згуртовують громаду, а така завжди буде здатна дати відсіч будь-якому злу і напастям. Вважалося, що Поклонні Хрести захищали навіть від хвороб.
От тільки що залишалося робити в епоху войовничого атеїзму? Адже люди, як і віра, залишалися, та й по сьогодні є такими, якими вони і були. В іншому випадку не відроджувалися б тепер храми. Але нехай би спробував хто тоді, особливо з керівників, хоча б запропонувати встановити такий хрест. Неприємностей міг би нажити не тільки для себе, а й для всієї сім’ї.
Та український народ завжди був і залишається досить кмітливим, здатним знаходити вихід із ситуації навіть у випадках, коли його взагалі було дуже важко знайти. А що, як у даному випадку і тодішній голова правління Г.Й. Кузик – при ньому було встановлено цей знак, саме в такий спосіб і завуалював, тобто заховав Поклонний Хрест від «пильного» ока тодішніх атеїстів? Адже просторово, в основі знака контури хреста таки проглядаються, – хто хоче це бачити. Та ще й завуальовано його було настільки вдало, що і по сьогодні дехто бачить в його елементах похилені стебла соняшників чи щось інше. Але якби це було так, то навіщо було б встановлювати його саме на межі господарств?
Отже, виходить, що якими б пильними не були атеїсти, і тоді можна було дещо робити на користь громади, варто було тільки вдумливо підійти.
Чи насправді це був своєрідний Поклонний Хрест за задумом досвідченого керівника, депутата Верховної Ради – може так і залишитися загадкою. Але якщо це було саме так, то можна висловити ще одне припущення про те, що добре таки захищав він тоді господарство, яке ще довго служило прикладом для інших.
Нині дві гілки влади – мирської і церковної, нібито прагнуть діяти в одному напрямку, тільки кожна своїми методами. Як було б добре, щоб у своїх діях, помислах, єдиними були усі ми. Як тільки цього не буде – не зможуть захистити нас навіть Поклонні Хрести, які тепер на в’їздах майже в кожне село.
Павло КУШПЕЛА.