Добре знав слов’янську, грецьку, латинську, єврейську та арабську мови. Мефодій же вступив на військову службу, згодом постригся у ченці, став ігуменом монастиря. У 863 році брати на запрошення князя Ростислава переселилися до Моравії, щоб проповідувати християнство. Вони створили слов’янську писемність, переклали на неї з грецької богослужбові книги, поширювали християнське вчення.
Взявши за основу грецький алфавіт і дещо змінивши його з урахуванням звукової системи, Кирило уклав слов’янську азбуку. Причому створена вона була у двох варіантах, які називалися глаголицею і кирилицею. Це сталося, як свідчить середньовічний учений Чорноризець Хоробрий, у 863 році.
Звісно ж, писемна або книжна мова, створена просвітителями, відрізнялася від мов усних, які існували задовго до ІХ століття. Місія Кирила і Мефодія мала ж всеслов’янське значення, бо їхня мова мала об’єднуюче значення. Особливо після прийняття християнства.
Слов’янська мова стала третьою після латинської і грецької, якою поширювалося у середньовічній Європі Боже слово.
Сьогодні ми знову і знову звертаємося до джерел нашої духовності, одвічних цінностей культури, шукаємо опору в слові.
Але досить прикро стає, коли все частіше бачимо на вулицях наших міст чужомовні вивіски. Власники таких закладів для того, щоб заманити відвідувачів, «випендрюються», малюючи вивіску не державною українською, і навіть не мовою сусідньої слов’янської країни Росії.
Пройдіться центральними вулицями Бершаді і зверніть увагу на такі написи. Тим, хто їх пише, бракує і знань (незважаючи на дуже «розумні» слова), і патріотизму. Забули, забули заклик Шевченка і чужому научатись, і свого не цуратись. А в нас викрутили ці слова по-своєму: від свого відцуралися, а чужого не навчилися.
вранці -2…-4° 
