Ми дізналися, що він займається фермерством, має власний ліс. А в цьому лісі, до речі, постійно тренуються спортсмени-олімпійці, які саме в той час вибороли медалі на Іграх у Пекіні.
Містер Лімо дуже багато приділяє уваги благодійництву. Він опікується гімназією, в якій навчається понад 500 дівчаток. Цікаво, що гімназія розташована в джунглях. А навчання проводиться за схемою: три місяці уроки, після того – місяць канікул. Навчаються там з 14-річного віку.
Наповнюваність класів – понад 60 учениць. Школярки тут же, в школі, і живуть. Прокидаються о 4-ій годині ранку.
Потім – молитва (містер Лімо – проповідник). Уроки – кожен по 40 хвилин – тривають з 8 до 13 години, а потім обід, далі – робота на городі, що засаджений капустою, ананасами, цукровою тростиною, банановими деревами, чаєм.
Чому містер Лімо приїхав саме до Масловських?
Справа в тому, що вже з півтора десятиліття в Кенії живе і працює сім’я Станіславової сестри – Людмили, яка разом з чоловіком Володимиром Щукіним лікує місцеве населення. До речі, Людмилі Степанівні випало того вечора найбільше роботи, бо вона перекладала наші розмови.
Розмовляв Лімо англійською.
Звичайно, чимало говорилося і про професійну діяльність наших земляків на «чорному» континенті, про те, як іноді нелегко доводиться з місцевим населенням. Але високе покликання лікаря, намагання якомога більше допомогти людям з іншим кольором шкіри тримає їх там уже півтора десятиліття. Там і діти підростають, яким не дають забути українську мову, якою постійно спілкуються у сім’ї.
… Протягом кількох днів перебування в нашому районі кенієць Лімо побував у гостях у батьків Станіслава та його дружини, яку теж звуть Людмилою. Він знайомився із сільським побутом, намагався трохи спілкуватися з людьми, хоч це не завжди виходило (мовний бар’єр!). Та найбільше він любив бувати на городах. Його цікавило все, що там росло. А оскільки пора видалася благодатною – збір урожаю – то темношкірий гість одержував величезне задоволення і радів, мов дитина, коли брав до рук різні городні культури.
Кількаденне гостювання жителя Африки в українській глибинці промайнуло дуже швидко. Станіслав Степанович відвіз його в аеропорт Бориспіль, і містер Лімо залишив нашу країну, в якій, до речі, побував уперше, з чудовими враженнями. Безперечно, він нині згадує своїх нових знайомих, і, цілком можливо, що знову захоче приїхати сюди. Я ж тим часом спробую знайти відповідь на запитання, яке він поставив мені за святковим столом: «Коли ви приїдете в Кенію?»
Федір ШЕВЧУК.
На знімку: жителька села Усті Тетяна Степанівна Романченко перевіряє, чи справжній чуб у її гостя, бо жінці здалося, що то така перука… Містер Лімо залюбки погодився на це.
(Фото із сімейного альбому).
вранці -2…-4° 
