Чи вистачить дров на всіх?

– У порівнянні з іншими районами області у нас справді найвищий відсоток заміщення енергоносіїв місцевими альтернативними видами палива. Стовідсотково опалюються ними центр первинної медико-санітарної допомоги, дитячі садочки, заклади, підпорядковані відділу освіти. На Тростянеччині, у зоні нашої діяльності, теж чимало закладів уже опалюються дровами, хоч район там майже увесь газифікований.

Щодо поширення альтернативних видів палива, то впливаємо на це не тільки ми, а й органи місцевої влади, їхня ініціатива, здатність і бажання вирішувати цю проблему.

Через відсутність фінансування бюджетних установ доводиться іноді поставляти дрова з післяоплатою. Але, враховуючи важливість вирішення проблеми, ми змушені йти і на це. Бо якщо не ми, то хто? В одній же живемо державі.

Думка про те, чи не повертаємося ми зі своїми дровами до первіснообщинного ладу на побутовому рівні, має право на існування. Світова практика засвідчує: використання місцевих заміщувальних, відновлювальних видів палива якраз і є передовими світовими технологіями. Першими вітрову, водну і сонячну енергії, а також місцевих відновлювальних її видів – деревини, відходів сільськогосподарського виробництва і навіть дикоростучих рослин, як от очерету, – почали використовувати саме у передових нині державах.

Чи вистачить дров на всіх?

На початку XIX століття залісненість нашого регіону становила 40 відсотків. На території нинішньої Бершадщини тоді було під лісами до сорока тисяч гектарів. А вже у 1922 році, коли створювалося наше підприємство, лісів було лише 8,5 тисячі гектарів.
Серй озного удару їм було завдано у період становлення гуралень, цукрозаводів, під час громадянської війни і революції. Хоч ще і по сьогодні лісівників чомусь звинувачують, що це, нібито, вони без міри вирубують насадження.

Насправді ж їх площа з 1922 року, навпаки, почала зростати і становить тепер 15 тисяч гектарів. Коли рахувати, що спілість насаджень настає в середньому у сто років, то для безперервного невиснажливого лісокористування ми могли б рубати ліс щороку на 150 гектарах. Сьогодні ж розрахункова лісосіка по підприємству становить тільки 93 гектари, тобто використовується лише на 60-65 відсотків.

Якщо на 15 тисячах гектарів лісу приростає 53 тисячі кубічних метрів деревини, то ми рубаємо її щороку тільки 3638 тисяч кубічних метрів. Тобто її приріст використовується тільки на 75 відсотків. Інші 25 відсотків залишаються для майбутніх поколінь і на випадок надзвичайних ситуацій. У європейських країнах приріст лісу використовується на 95 відсотків.

У цілому ж у нашій державі – на 50. Ліси у нас не рубають вздовж автомобільних та залізничних доріг, ближче 50 метрів від полів і ті, які примикають до населених пунктів. А щоб не допустити розриву між зняттям лісу і вирощування нового, практикується засаджувати їх вирубки того ж року, коли вони з’явилися. До 2008-го, поки не почалася фінансова криза, ми висаджували щороку на непридатних для сільськогосподарського використання землях по сто гектарів щороку.

Незважаючи на те, що в 2015 році з бюджету на це не було виділено ні копійки, п’ять гектарів лісів ми створили за рахунок власних резервів.

Асортимент порід збільшується за рахунок таких, як груша лісова, черешня пташина, клен-явір, берека. Добре зарекомендували себе і завезені модрина європейська, горіхи чорний і сірий. У п’ятдесятирічному віці вони набирають велику масу і під час рубок догляду можуть бути зняті, а до сторічного віку вже залишаться основні лісоутворюючі породи. За рахунок цього зйому готової спілої деревини заготовляємо її щонайменше на сто кубометрів більше.

Причому, її цінність краща від дуба. Чим більше порід на площі, тим краще. Якщо дуба можна зняти 300 кубічних метрів, то з ясеном вже 380400. А якщо у нижньому ярусі будуть липа і горіх, то через 50 років можна досягнути продуктивності п’ятисотшестисот кубометрів. Та ще й розтягнути рубки у часі – черешня рубається у 40-60, липа і ясен – у 80, дуб – у сто років.

Із 36-38 тисяч деревини, яку заготовляємо, 22 тисячі кубічних метрів – дрова. Це приблизно по кубічному метрові на кожну житлову будівлю в районі. Навіть якщо рахувати дрова, заготовлені «Агролісом», повністю забезпечити ними населення не можемо.

А коли врахувати, що не менше десяти тисяч кубометрів їх використовує соціальна сфера, то дефіцит їх є взагалі очевидним.

Але і тут є вихід. Дуже важливо, де саме, в якому вигляді їх спалювати. Є котли з коефіцієнтом корисної дії 95 відсотків, а у двоконтурних, де ще нагрівається вода для побутових потреб, цей показник 98 відсотків. А щодо переробки деревини, то наше підприємство давно готове купити обладнання для виготовлення щепи і пелет – дефіцит палива можна буде покрити за рахунок соломи, інших відходів сільськогосподарського виробництва – кукурудзиння, соняшниння після їх переробки. Лише виробляючи щепу, зможемо дати додатково до чотирьох тисяч тонн палива, а це до 5,5 тисячі кубічних метрів деревини, якої вистачить для всіх шкіл району.

Якщо ціна щепи 800-1000 гривень за тонну, то найдешевшого вугілля – 3 тисячі гривень. По калорійності 1,2 тонни щепи замінює тонну вугілля, тож економія очевидна.

Отже, було б тільки бажання. Технологій і схем обігріву приміщень приальтернативними видами палива вистачає. Якби програма заміщення традиційних енергоносіїв була підкріплена ще й з боку держави – дешевими кредитами, за які можна було б замінити системи опалення, – взагалі з теплом у холодну пору року у нас не було б проблем.