Визначальним фактором стабільного розвитку країни є не тільки рівень національного доходу, розвитку виробничої й соціальної сфер, але й загальний стан охорони здоров’я та й охорони праці.
Кожний суб’єкт господарювання, запроваджуючи певний бізнес, задумується над процесом виконання працівниками роботи з дотриманням ними охорони праці. Але перш за все розуміє охорону праці, як створення робочих місць для працюючих, забезпечення їх оплатою праці. Коли ж говорити про запровадження чи створення системи управління охороною праці на підприємстві, то керівники підприємств ставляться до цього питання досить легковажно.
Необхідно нагадати, що питання охорони праці регулюється Законом України «Про охорону праці» та іншими нормативно-правовими актами, яких повинні дотримуватися керівники підприємств, установ і організацій.
Так, роботодавець повинен створити службу з охорони праці або призначити відповідних фахівців для виконання такої роботи. Найбільше уваги питанням охорони праці приділяють на потужних чи розвинутих підприємствах, а саме на енергетичних підприємствах, зв’язку, та інших, де служби з охорони праці контролюють стан справ на підприємстві.
Навпаки ж не переймаються станом охорони праці – приватні фірми, торгівельні підприємства, підприємці, що використовують найману працю, які не знають чи не хочуть знати про працівників, які б вели ділянку роботи з охорони праці. Дехто з них вважає, що такі працівники не вносять своєї праці в показники роботи підприємства, а саме не виробляють, не виготовляють певної продукції, не обслуговують обладнання чи устаткування, тому користі від них немає. Але з іншого боку, коли стається нещасний випадок у приватника, то звинувачення лягає завжди на плечі працівника, який не знав процесу технології виготовлення, правил поводження з машинами та механізмами, своїх обов’язків та функцій. На запитання: «Хто навчив працівника методам роботи?», – відповіді не має, а лише мовчання. Тому ще раз переконуємося, що такі служби є необхідними на підприємствах, їх роль значима – вони не тільки є помічниками у керівників, а своїми діями запобігають настанню нещастя.
Необхідно також більше уваги приділяти контролю за станом охорони праці органами влади, наглядовими структурами та громадськими організаціями.
Роботодавець з іронією стверджує, що контролюючих державних органів більше, ніж осіб, які б відповідали за роботу з охорони праці на підприємстві.
Тут згадуються місцеві державні адміністрації, органи Держгірпромнагляду, Фонду соціального страхування від нещасних випадків, адже кожний з вказаних органів здійснює перевірки підприємств щодо стану охорони праці.
Навіщо три ревізори з одного й того ж питання? Тому керівники підприємств пропонують об’єднати такі функції в одному органі. Тим більше, що всі вказані органи виступають з боку держави.
Слід врахувати й європейський досвід з впровадження на підприємствах міжнародних стандартів та принципів організації безпечних і гідних умов праці, а також діяльності наглядових органів з метою попередження та запобігання небезпекам. Основним принципом Міжнародної організації праці є досягнення домовленості, спільних дій сторін роботодавців, працівників та державних органів у вирішенні проблем підприємства.
Дійшли ми до колапсу з фінансуванням охорони праці. За законодавством таке фінансування повинен здійснювати роботодавець за рахунок власних коштів. Фінансування профілактичних заходів з охорони праці, виконання загальнодержавної, галузевих та регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища повинне передбачатися у державному і місцевому бюджетах окремим рядком.
Чи можливо сьогодні без вкладення відповідних коштів впроваджувати підприємству прогресивні технології, засоби механізації та автоматизації виробництва, забезпечувати належне утримання виробничого обладнання? Чи можна обійтися без коштів на охорону праці? Однозначно, що ні.
Рівень витрат на охорону праці у загальному обсязі валового внутрішнього продукту та промислової продукції в Україні постійно зменшується. Фінансування в сфері охорони праці спрямовується переважно на усунення наслідків небезпечних шкідливих умов праці, а не на їх попередження та профілактичні заходи. Більшість малих та середніх суб’єктів господарювання коштів на охорону праці взагалі не виділяють, сподіваючись, що все обійдеться. Але коли стається аварія, нещасний випадок на виробництві, підприємство втрачає дохід від виробництва, витрачає додаткові кошти на поновлення виробничого циклу, морально несе відповідальність за працівника, який ушкодив здоров’я, прикриваючись з іншого боку, що матеріальне відшкодування шкоди йому надасть Фонд соціального страхування від нещасних випадків. Але в підсумку необхідно сказати, що заходи з охорони праці будуть ефективними в разі підкріплення їх відповідним фінансуванням. Тому кожний із нас повинен прикласти максимум зусиль, аби виправити ситуацію, яка склалася з фінансуванням охорони праці.
Охорону праці розуміють, як розроблення заходів і засобів з метою збереження життя і здоров’я працівників у процесі їхньої трудової діяльності. Тому всім організаціям, установам, які наділені правами, повноваженнями, функціями у цій сфері, необхідно спільно узгодити чіткий план дій на майбутнє в питаннях охорони праці.
Кожному працівнику необхідна впевненість у безпечній та нешкідливій праці, яку він віддає не тільки для сім’ї, а й для держави. Тому сторони соціального партнерства повинні вжити всіх заходів на покращення умов праці на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та обсягів виконуваних ними робіт.
Культура безпеки – це коли люди знають і вміють працювати, поважають безпеку свою і людей, з якими вони працюють, це солідарність, а також індивідуальна відповідальність і для працівника, і для роботодавця.
Микола ДРУГАК, страховий експерт з охорони праці ВВД ФССНВ у Бершадському районі.
вранці -2…-4° 
