Але соняшник та деякі інші культури сіяти вигідніше. Певні кроки влади поступово «вирівнюють» дисбаланс. Сьогодні створюються передумови, що дозволять відродити «солодку» галузь. Рішення уряду про застосування біоетанолу в паливі створює додатковий стимул для відновлення областю вже забутого потенціалу статусу «цукрового Донбасу». У наших буряків з’явився реальний шанс замінити імпортовану нафту.
Повернення до перевиробництва Цукрову тростину вважають найкращою сировиною для виробництва солодощів, але, на жаль, помірні широти Поділля не пристосовані для вирощування цієї надприбуткової культури. Проте наші ґрунти дають чудові врожаї буряку. Принаймні, якщо порівнювати із іншими регіонами країни. Цукристість, тобто склад цукру, у вінницьких буряках минулорічного сезону дорівнювала 16,9%, тоді як середні показники по державі обмежувалися 16,61%.
До речі, вперше «цукровим Донбасом» Вінниччину під час візиту на Поділля назвав генсек Брежнєв. На той час на теренах області працювало 40 цукроварень. Це число наче магічне. Сьогодні майже кожний аграрій, коли з сумом згадує колишні здобутки місцевих цукроварів, зауважує, що «минулі роки» з рекордною кількістю працюючих заводів не повернути. «Сум пов’язаний не тільки з виробництвом, – розповідає пенсіонер Василь Миколайчук з Тростянецького району, який 30 років пропрацював на кількох цукрозаводах Вінниччини. – На кожному підприємстві працювало по 600-700 робітників, заводи підтримували соціальну сферу, як зараз кажуть, інвестуючи в інфраструктуру селища чималі кошти». Василь Іванович пригадує, що дитячі садочки та клуби фактично утримували цукроварні, і саме завдяки цьому рівень життя у селищі не поступався стандартам у містах.
Коли в 1987 році Вінниччина забезпечувала власним солодким піском братські республіки, то засівала буряком 212,2 тисяч гектарів. Для порівняння, вже в 2000-ому році посіви цієї культури були зменшені на 50%. На той час Росія, Білорусь та Казахстан забезпечували потребу у солодкій сировині частково налагодивши власне виробництво, решту купували в тропічних країнах, де цукор з тростини коштував значно дешевше українського бурякового.
Майже крахом для вітчизняної цукрової галузі обернувся 2008 рік, коли на Вінниччині буряком засіяли лише 48,4 тис. га. Але з того часу культуру повертають на поля.
Наступні три роки буряком засівали по 72-75 тисяч, а в 2012-му – 84,8 тис. га. При внутрішній потребі у 1 850 тис. тонн минулого року українські цукровари виробили 2307,6 тисяч. Надлишок є стратегічним резервом на випадок неврожаю. Навіть не зважаючи на цьогорічну посуху влітку, в 2012 році виробництво цукру має повністю забезпечити потреби внутрішнього ринку.
Так, генеральний директор агрохолдингу «Аstarta» (найбільшого в Україні виробника цукру) Віктор Іванчик 23 серпня у Польщі, під час конференц-call з інвесторами зауважив, що «розділяє прогнози «Укрцукру» з приводу виробництва цукру в поточному році на рівні 1,8-1,9 млн. тонн».
Голова асоціації «Укрцукор» Микола Ярчук більше схильний до 2 мільйонів. За будьяких умов похибка прогнозів обмежиться кількома відсотками. Тобто виникають чудові передумови для експорту та пошуку нових ринків збуту.
До речі, за повідомленням прес-служби асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» (УКАБ), за вересеньчервень 2011-12-го маркетингового року наші виробники експортували 117,9 тис. тонн цукру, що є безпрецедентним показником останнього десятиріччя. Більша частина солодкого продукту знайшла покупців влітку, коли стрімко зріс попит за кордоном.
«З огляду на розвиток світового ринку, перспективи цукроваріння виглядають доволі привабливими, – пояснює перший заступник голови Вінницької облдержадміністрації Іван Мовчан. – Маса тростини переробляється в біопаливо. Тому я вважаю, Вінниччині варто повернути обсяги виробництва радянських часів. Це реально. Крім того, паралельно з нарощуванням обсягів, створюються нові робочі місця, люди одержать зарплату, бюджет – податки, а села й селища – інвестиції в розвиток соціальної сфери».
Соняшникове засилля «Рожеві окуляри» надягати поки що зарано. Як член Світової Організації Торгівлі (СОТ), Україна зобов’язалася, не накладаючи мито, в 2012 році імпортувати 267,8 тисяч тонн цукру-сирцю, що дорівнює 14% річного споживання.
Серед українських бізнесменів є чимало прихильників ввозу південноамериканської сировини. На думку фахівців, їх приваблюють саме податкові пільги, які дозволять отримати прибуток на кілька відсотків більший, ніж працюючи із вітчизняним солодким товаром.
За ініціативи «Укрцукру», враховуючи власне надвиробництво Міністерство аграрної політики і продовольства подало свої пропозиції до СОТ щодо скорочення вдвічі обсягів квоти на безмитне ввезення в Україну цукрової тростини. Тим часом, за даними Міністерства економічного розвитку і торгівлі, станом на 1 серпня 2012 року Україна утримувалася від використання квоти. А прем’єр-міністр Микола Азаров ще в червні заявив, що держава вже два роки не закуповує цукор за кордоном і не буде купувати в 2012-2013 роках.
Надмірні опади привели до неврожаю тростини у Бразилії – головній країні-експортері цукру-сирцю. Саме тому, ще на початку червня на ньюйоркських біржах зросла його вартість. Світові ціни позначаться і на внутрішньому ринку. Восени може подорожчати український цукор. Про це нещодавно заявив міністр аграрної політики і продовольства Микола Присяжнюк. «Ми будемо дивитися за тим, щоб оптова ціна на цукор була від 5 гривень і вище, щоб виробники не працювали зі збитками. Якщо ціна підніметься на 1,5 грн., ми будемо задоволені. Це не буде 9-10 грн., як в позаминулому році, але це не буде 4,5 грн. як цього року», – заявив агентству «РБК-Україна» М.Присяжнюк.
Якщо уряд не змінить власну позицію, вірогідність безмитного ввозу тростини залишиться ілюзорною. Інша справа – великі чи дрібні агрофірми. Держава майже немає важелів впливу на їхню політику. Деяким холдингам, наприклад КМТ, краще сіяти соняшник, оскільки вони орієнтовані на олійне виробництво. На обмеження посівів цієї культури влада не впливає.
«Справа в тому, що є певні сівозміни, яких треба дотримуватися. На жаль, переслідуючи лише отримання прибутків, аграрії іноді використовують ґрунти нераціонально, постійно виснажуючи їх соняшником», – запевняє начальник Головного управління агропромислового розвитку Вінницької ОДА Микола Неїлик. Він переконує, що не завжди владі вдається досягти плідного діалогу з бізнесом.
«Непорозуміння» є головною перешкодою збереження потенціалу наших ланів та розвитку буряківництва.
Рятівне коло Кирнасівки Минулого року в сезон цукроваріння на Вінниччині працювало 14 підприємств. У 2011-му місцеві заводи виробили 439,4 тисячі тонн цукру, що становило біля 19% загальнодержавного виробництва. За цим показником область є лідером серед регіонів. «Засуха в період, коли зростав корінь буряку позначився на його вазі, – пояснює Микола Миколайович. – Якщо на початок вересня в середньому він має важити більше 500 грамів, то, на жаль, має констатувати, середню вагу у 450 г. Але цукристість буряків вища, тому і сировини, і цукру ми очікуємо не менше, ніж торік».
Як пояснює начальник відділу харчової та переробної промисловості Головного управління Василь Салига, поточного року мають запустити лише 9 заводів. Цих підприємств достатньо, аби забезпечити переробку сировини. Решта з об’єктивних причин «взяла паузу». За словами чиновника, деякі, як наприклад Ободівський цукрозавод, минулого року працювали збитково. Варто лише згадати, що власник дотепер не розрахувався із деякими постачальниками сировини.
«Інші підприємства заздалегідь не потурбувалися про сировинну зону, не надали товарних кредитів сільгоспвиробникам, не виділяли кошти на підготовку до сезону цукроваріння», – уточнює В.Салига.
Повернемося до магічного для цукроварів числа «40».
«Двадцять заводів уже ніколи не «піднімуться», а за додаткових десять ще варто поборотися», – вважає Іван Мовчан.
– Постійно шукаємо шляхи, щоб не дати порізати ті цукрові заводи, які ще залишилися».
Перший заступник губернатора наголошує, що найближчим часом планує зібрати власників цукроварень у Турбові, Бродецькому, Удичі, Ободівці, Браїлові та відпрацювати з ними алгоритм взаємовідносин, «щоб зрозуміти, чого вони хочуть, і чим влада може допомогти для відновлення виробництва».
Курс на спасіння цукрових виробництв обласна влада продемонструвала на прикладі Кирнасівського цукрового заводу. Кілька років це підприємство вважалося «міною уповільненої дії». Минулого року вона «вибухнула». Із трудового колективу там в якості охоронців залишилося лише кілька десятків працівників, але оскільки завод завжди вважався «годувальником» 5-тисячного селища, для кожного із кирнасівчан він, наче рідна оселя. Саме тому місцеві жителі власними тілами заборонили власникам різати обладнання на металобрухт.
Перша із сутичок між колишніми працівниками, які, наче залога фортеці, тримали оборону підприємства, та «новими співробітниками» сумнівної зовнішності привела навіть до смерті людини. Наступні «бойові дії» попереджували правоохоронці та спроби влади знайти компроміс із керівництвом двох приватних фірм, які володіли нерухомістю та обладнанням.
На той час після 12 років простою реанімація цукроваріння у Кирнасівці виглядала майже утопічною ідеєю. У виробничому корпусі навіть дах провалився.
Перемовини та пошук виходу із ситуації тривав майже рік.
Лише влітку 2012 року у цукроварні з’явився інвестор, який погодився вкласти більше 10 мільйонів гривень у реконструкцію виробничих потужностей та пошук сировинної бази. Згідно із його планом, у серпні розпочались підготовчі роботи, які триватимуть майже рік, а з 2013 року цукроварня має запрацювати на потужність близьку до номінальної. Штат працівників вже перевищує 100 осіб. «Поступово кількість працівників керівництво збирається збільшувати, – запевняє Іван Мовчан. – Поки ж завод і прилягаюча територія перетворюються стрімкими темпами.
Парк перед будинком культури розчистили, замінили бордюри на автостоянках. Я переконаний, що на майбутній сезон цукроваріння, у заводу непогані перспективи. Я не раз це декларував».
Оскільки «реанімація» підприємства співпала з передвиборчою кампанію, першому заступнику губернатора довелось стикнутися із закидами у саморекламі. «Не треба в кожному кроці шукати лише «політику», – зазначає І. Мовчан. – Я показав, що слова і дії співпадають. Сьогодні перспектива цукроварні вже чітко вимальовується, а завтра, думаю, завод звернеться із проханням про додаткову квоту на переробку тростини. Якщо підприємство покаже, що успішно працює на буряковому цукрі, то зможе претендувати на піврічний сезон роботи.
Приміром, 3,5 місяця завод переробляє цукровий буряк, а 2,5 місяця – тростину. З реалізацією цих планів сотні людей у Кирнасівці й навколишніх селах отримують робочі місця, а селище оживе».
У тому ж Тульчинському районі в найближчі роки має бути збудовано сучасний цукрозавод-велетень. Треба нагадати, що першу цукроварню в Шпикові «заснували» ще в 1844 році, але за півтора століття вона не лише морально застаріла, але й фактично зникла з мапи селища. Про збанкрутіле підприємство навіть місцеві жителі не згадують.
У жовтні 2011 року компанія «Кряж» представила проект будівництва на новій ділянці заводу, який має стати одним із найпотужніших в Європі виробників цукру. За розрахунками проектантів високотехнологічне сучасне цукрове підприємство має переробляти до 12 тонн сировини за добу.
Для порівняння, існуючі цукроварні обмежуються 2–3 тисячами. На презентації проекту у Вінниці голова наглядової ради компанії «Кряж» Наталія Гуменна зазначила, що інвестиції у понад 350 мільйонів доларів США з часом «дозволять вдихнути у вітчизняну цукрову галузь нове життя та відкрити для вінницького цукру двері на європейські, азійські та африканські ринки».
Майбутнє підприємство забезпечить робочими місцями понад 300 працівників, а також сприятиме вирішенню екологічних, енергетичних проблем не лише в селищі, яке вважалося неперспективним, вмираючим, та забезпечить місцевих сільгоспвиробників гарантованим ринком збуту цукрового буряка.
Біоетанол вимагає буряків У липні поточного року Президент України Віктор Янукович підписав закон, що передбачає введення з 2014 року обов’язкового вмісту біоетанолу в бензинах моторних, які виробляються та реалі зуються в країні. Завдяки цьому уряд має вирішити проблему дефіциту і дорожнечі палива на внутрішньому ринку і підтримати державні спирт - заводи. Закон передбачає, що введення з 2013-го 5%-ої рекомендаційної норми з наступного року стане обов’язковим. У перспективі з 2016 року у кожному літрі палива повинно бути не менше 7% біоетанолу.
Крім відродження спиртової галузі, закон включає «зелене світло» для цукроварів. Адже із меляси виходить чудове біопаливо. Про надмірне споживання енергоресурсів застарілого обладнання цукроварень кілька років кажуть усі – від чиновників до підприємців.
Левова частина енергії витрачається саме при випарюванні меляси та кристалізації цукру. Якщо ж солодкий «напівфабрикат» використовувати у спиртовій галузі, гарантоване завантаження навіть неперспективних цукрових підприємств.
Маючи родючі ґрунти, які дають чудові врожаї сировини, розгалужену мережу переробних підприємств, що можуть виготовляти як цукорпісок, так і постачати спиртовикам мелясу, та гарантоване застосування біоетанолу, вінницькі цукроварні можуть навіть перевершити досягнення 25-річної давнини. Принаймні, є всі передумови для стрімкого розвитку галузі.
Довідка: Кількість цукру, виробленого у минулому році по регіонам, тис. тонн Загалом по Україні – 2327,76, Вінницька область – 439,4 (19%), Полтавська область – 410,5 (17,8%), Київська область – 230,5 (9,9%), Хмельницька область – 216,7 (9,4%), Тернопільська область – 208,1 (9%).
вранці -2…-4° 
