"Мене завжди вабила Бершадь"

– Так, я колишній житель міста Бершаді. У свій час здобував середню освіту у Бершадській середній школі №1, директором у якій тоді був Д.М. Білодід, навчався у музичній школі. Батько мій, Григорій Захарович, працював покрівельником, мати – Євгенія Наумівна, товарознавцем у міському споживчому товаристві. Працювати довелося завідуючим складом будівельних матеріалів, який знаходився на залізничній станції «Генріховка» у Красносільці і належав знаній на ту пору будівельній організації ПМК-5, яку очолював визнаний на ту пору будівельник М.М. Чорнобельський.
У свій час доводилося співпрацювати і навіть багато чому навчитися у вирішенні організаційних питань у Л.Р.
Сташенко, яка була головою виконкому Красносільської сільської ради, на території якої знаходилася залізнична станція.
Всі сипучі будівельні матеріали проходили тоді саме через цей склад. Тож пройшов, можна сказати, всі стадії становлення, які бажано було б проходити кожному майбутньому спеціалісту і сповна пройнявся, якщо висловлюватися образно, бершадсь - ким духом.
Виїхав на постійне місце проживання в Ізраїль, коли мені було 28 років. Мешкаю тепер на півночі цієї країни в районі Хайфи. Маю власний бізнес – займаємось поставкою продовольчих товарів у мережу супермаркетів. Частково займаємось ще й продажем алмазів, співпрацюючи з ізраїльською алмазною біржею.
Нині ж, коли вже чимало довелося побачити світу, з впевненістю можу стверджувати: хоч місто Бершадь не таке вже і завелике, бершадський гарт виявився досить стійким.
У багатьох країнах світу обов'язково зустрінеш когось із земляків саме з цього міста.
В самому ж Ізраїлі взагалі їх дуже багато. Це і сім'я Шаровецьких, і Кацапових, і Розенбергів, і Басіних, і Барських, і Б.В. Горбатюка – відомого колись на Бершадщині хірурга.
Часто зустрічалися, чи зустрічаємося, але це всерівно не те. Хоч з моменту мого виїзду минуло вже двадцять років, причому досить успішних особисто для мене, всі ці роки рідна Бершадь, її вулиці і вулички, нагадують про себе, не перестають манити.
До речі, в Ізраїлі до нашого міста взагалі неабияка увага.
Варто, наприклад, завітати у будь-який із ресторанів і зізнатися, що ти саме з Бершаді, як тебе вже зустрічатимуть зовсім по-іншому.
Здавалося б, чого ще треба – є робота, є куди вкладати кошти. Але ж не побоюся навіть повторитися, що мене Бершадь вабила до себе завжди. Чи не тому, що Батьківщина у кожної людини, кажуть, все-таки одна. Де народився, виріс, де увібрав у себе все це з молоком матері, де вперше, якщо висловлюватися образно, жартома отримав указкою по голові.
Хіба можна, наприклад, забути учителів, які прищепили на все життя почуття поваги до старших, гордості за рідну землю, свій край. Тобто Батьківщина – це те, де ти народився, де тебе формували, як особистість. Усе це стало своєрідною основою, стартом у життя – все інше додасться потім.
А чи можна забути навіть про таку дрібницю, на перший погляд, як бершадський футбол. Першим спортивним тренером у мене був старший брат. Пам'ятаю, як виходили на футбольне поле Михайло Зайцев, Юрій Сергеєв, Віктор Васильович Оніщенко теж був першим моїм тренером.
Пам'ятаю і Олексія Романовича Нижника та його сина Олександра. Досить згуртованою тоді була футбольна команда «Бершадь». І чи не завдяки тому, що вимогливими були тренери. Як тільки з'являється трійка в щоденнику, поки не виправиш на кращу оцінку, не допускали до тренувань. Для нас це було тоді цілою трагедією.
Чого доброго, оті життєві, духовні принципи, які прищепили у такий спосіб о тій порі, теж манять у рідні місця. Причому, не раз ловив себе на думці, що хотілося при цьому зробити для своїх земляків з Бершаді щось корисне.
Батько, мати, старша сестра Белла Григорівна Бриліантова, яка була колись вихователькою у дитячому садку «Сонечко», теж постійно згадують Бершадь, з неабияким задоволенням читають ра - йонну газету «Бершадський край», яку щоразу беру, як повертаюся до Ізраїля. Особисто ж я у місті, де народився, почуваюся набагато комфортніше, ніж у будь-якій іншій країні. Адже тут завжди є можливість спілкуватися з однодумцями, як старшого, так і молодшого поколінь. От що то значить мати одні корені.
Якщо бути відвертим – хто ставить за мету знайти якісь недоліки, то знайде їх і в тодішній, і в теперішній Бершаді, як можна вишукати їх у найкращому суспільстві. Для мене ж рідний край – це щось святе. Хіба можна, наприклад, забути пору, коли влітку з'їжджалися у Бершадь «наші люди» практично з усього світу, збиралися на пляжі з дітьми та онуками, сім’ями разом з гостями ходили на концерти, в кіно.
І дійсно, раніше були якісь пріорітети – футбол, спортивна школа, шашковий клуб.
Тепер же частина молоді ніби навмисне деградує. Невже для неї загубилися вже оті цінності?
А якої шкоди завдає суспільству вседозволеність?
Мабуть, все-таки варто було здійснювати переміни в Україні якось поступово, по-іншому, а не все одразу. Чи не тому і виникає тепер у багатьох ностальгія за минулим.
Місто Бершадь є своєрідним брендом навіть в Ізраїлі.
Назва цього міста гордо звучить будь-де. Коли син Олександра Шаровецького, він же онук Якова Шаровецького, під час одного з великих чемпіонатів в Америці виборов у класичній боротьбі друге місце, ми, земляки, підвівшись з місць, скандували на весь голос «Да здравстует Бершадь», і нам аплодували всі в залі.
Тому, мабуть, і вирішив вкладати кошти саме у своє місто. При цьому, насамперед, ставив за мету не якусь там особливу для себе вигоду, а задати старт, щоб до цієї програми «підтягнулися» й інші бізнесмени з грішми.
Найпершою темою було упорядкувати центральний парк, щоб він дійсно став парком культури і відпочинку. Відповідні перемовини ведуться й з іншими спонсорами, щоб сформувати в ньому і набережну, і щоб знову були напрокат катамарани, дитячі атракціони. Ось за чим ностальгія у бершадчан. Хочеться не те, щоб просто допомогти, а щоб взагалі посприяти відродженню Бершаді.
Кожному приємно, мабуть, спостерігати за змінами, які сталися останнім часом на території колишньої «Сільгоспхімії», яка вже перетворювалася на сміттєзвалище з руїнами. Нині тут я інвестував сторення автомобільно-діагностичного центру «Престиж», який вже завоював довіру у жителів району та сусідів. Тут діє діагностика автомобілів, шиномонтаж, мийка – в тому числі легкових та вантажних автомобілів, станція технічного обслуговування. А на додачу ще й зона відпочинку – дитячі атракціони, чудовий парк з фонтаном, де можна відпочивати сім’ями. В нашому кафе широкий вибір з помірними цінами. У перспективі буде ще й авторинок, з Божою допомогою відкриємо і кімнати відпочинку з доступними цінами і відповідним сервісом для далекобійників. У перспективі тут взагалі має бути мотель. Тим більше, що влада міста створює умови, щоб подібне тут робилося. Є й інші цікаві задуми. І хоч мені настійливо рекомендують вкладати гроші в Київ і область, як це робить і мій брат, я все ж їх хочу інвестувати у Бершадь. Мої батьки і діти мене підтримують.
Авторитет, звичайно, ще належить завоювати, але на це потрібен час. Першочерговим же нашим завданням є ввічливе ставлення до клієнтів. Як тільки домінуватиме моральний бік справи – налагодиться і матеріальний.
І зразки такого ставлення вже є, якщо завітати в кафе з прекрасною кухнею. Хто у ньому хоч раз відпочивав, відгукується, що почувається зовсім по-іншому, ніж у центрі міста. Відповідні умови буде створено і для відпочинку дітей.
Не настільки великою проблемою, на наш погляд, є і те, щоб організувати цікавий відпочинок і в центральному парку міста, про що вже домовлялися з міською владою.
Вважаю, що знайдуться й інші, в тому числі з інших країн, хто забажає внести свою частку у відбудову рідного міста. Бо наша Бершадь – особлива, вона відома у світі.

Від редакції. Наш колектив не проти, щоб і собі долучитися до справи – відбудови Бершаді. Наприклад, могли б виступити в ролі інформаційного спонсора, що вже започатковано.
Тож чекаємо відгуків та пропозицій ще і від наших читачів, в тому числі й зарубіжних, оскільки «Бершадський край» має свій сайт, який читають наші земляки в різних країнах світу.