ВОРОГ, ВІД ЯКОГО НЕ ВТЕЧЕШ

Здавалося б, тільки радіти такій підприємливості, якби попутньо не виникало ряд проблем.
Зваживши на те, що досить загрозливою для села стала проблема сміттєзвалищ, сільський голова С.Г. Криворука з перших же тижнів роботи взявся за її вирішення. Виконкомом було прийнято комплексну програму їх ліквідації, розподілено її на етапи. І потрібно віддати належне, що до чотирьох тисяч кубічних метрів (!) твердих побутових відходів вже вивезено. На сході села сільський голова звітував, що ліквідовано стихійні сміттєзвалища в кінці вулиць Перемоги, Радянської, Щорса, біля вулиці Горького та на початку Зайцевого яру. Ще декілька підготували до вивезення, організували посуботній збір побутових відходів по селу.
Та проблему не знято і по сьогодні. На превеликий жаль, за сигналами односельчан, відходи отих забійних пунктів, як і інші, продовжують захаращувати довкілля.
Щоб хоч якось зорієнтуватися, чому настільки велике і красиве село засмічується ними, нещодавно разом з фотокореспондентом зробили своєрідну екскурсію по його вулицях і полях. Поспілкувавшись з населенням, вдалося дещо вияснити чому ця проблема тут настільки живуча.
До санкціонованого сміттєзвалища, наприклад, того дня через бездоріжжя після дощу якихось 200-300 метрів так і не зуміли добратися. Та і місце під нього, ще до приходу С.Г. Криворуки на цю посаду, з чиєїсь доброї волі підібрано таке, що не можуть з цим миритися ні жителі вулиць, які неподалік, ні сам сільський голова.
Спробували дістатися ще на одне, за декілька кілометрів від села, у напрямку Маньківки, де мала бути яма Беккері. Хоч дорогу до нього було висипано ще за часів існування колгоспу, не було видно жодного сліду, щоб нею користувалися. Справа в тому, що висипано її лісопосадкою, насаджень у якій давно не торкалася сокира. А організувати у ній розчистку сільський голова нібито не має права, бо це власність райагролісу. Та ще й зв’язківці перекопали в’їзд. Куди цього дня можна було вивозити відходи?
Щоб якось вийти із ситуації, сільською владою відведено ще одне місце під відходи на території колишнього колгоспного двору, що по сусідству з одним із виробничих підрозділів птахокомбінату «Бершадський». Але воно знову ж таки не паспортизоване. Де гарантія, що відповідні служби не оштрафують того, хто сюди посміє навідатися?
Під час перебування у Війтівці взагалі склалося враження, що проблема екології, сміттєзвалищ, набуває тут загрозливого характеру. Чимало людей ніби забули, що таке совість. Наприклад, їде по селу у визначений день сміттєвоз, але дехто навіть не збирається користуватися його послугами. Як складували відходи, де попало, так і продовжують те робити. Або, хіба важко прибрати після себе місце, поторгувавши на сільському базарі? Але цього не робиться. Складається навіть враження, що люди взагалі втратили духовні орієнтири. Поторгував, а після, хоч трава не рости. Те саме можна сказати і про підприємців, які переробляють худобу. Прибутки ж мають чималі. Щоправда, багато під час розмови були не проти дольової участі, щоб тільки обладнати місця для відходів їх діяльності.
Чимало війтівчан були не проти, щоб збільшити і суму штрафів за порушення санітарних норм. (Ось аж коли збагатився б бюджет.) Але хто їх буде платити, коли у сільській раді поки що не могли назвати жодного прізвища порушника?
Тільки за офіційними даними у селі утримується біля 800 голів ВРХ, більше трьох тисяч – свиней. Переробляється ж, кажуть, значно більше, бо завозять худобу звідусіль. Далеко можна зайти, здійснюючи отак забій худоби без дотримання відповідних санітарних норм.
Якщо орієнтуватися на будівлі, паркани, Війтівка – далеко не бідне село. А от сміття як викидали де попало, так і продовжують те робити. І ніяка сільська влада, погоджуються самі жителі, не допоможе у вирішенні цього питання, якщо не візьмуться за це вони особисто.
Давно годилося б також робити щось у плані налагодження співпраці між підприємствами, які на території громади.
На смітники в селі перетворилися і так звані спірні території. Наприклад, розпаювали у свій час тільки ріллю і майно, а декілька гектарів, на яких була ферма №4, цьому не підлягало. Вихід знову ж підказали війтівчани – роздати землю їм, і вони зуміють навести на ній порядок. Якщо треба, то можна навіть виміняти оцих декілька гектарів на землі запасу.
Але є і проблеми, які вирішувати одному сільському голові буває не завжди під силу. Наприклад, його повноваження поширюються тільки у межах населеного пункту, а всякі там ями Беккері, скотомогильники повинні бути далеко за їх межами. Та ще й на полях, які розпайовано. І якщо вже ця проблема настільки ускладнюється, то чому б не братися за її вирішення відповідним інстанціям не в одному селі, а в селах району в цілому? Вивчивши яким чином це можна зробити.
У Війтівці чомусь навіть згадали вислів Конфуція про те, що багаті, мовляв, не бувають порядними, а порядні – багатими. Далеко можна зайти, якщо керуватися подібними орієнтирами. Адже незадовільний, а в даному випадку навіть загрозливий санітарний стан села – це ворог, від якого не втече ніхто. Тож чи не пора вже нам навчитися давати собі раду? Наскільки кращим було б село, район в цілому, якби ми керувалися у своїх поступках, насамперед, совістю.
Павло КУШПЕЛА.