Інститут відстрочки та розстрочки виконання, по суті, на теперішній час недостатньо врегульований, тому чітких підстав, за якими державний виконавець чи сторона вправі звернути до суду з заявою про відстрочку та розстрочку виконання, зміну способу та порядку виконання, закон не визначає, але, виходячи зі змісту цих правових інститутів, а також з практики виконавчого провадження, слід зазначити, що підставою для відстрочки виконання рішення є обставини та причини, що унеможливлюють виконання рішення суду на певний термін часу, а підставою для розстрочки виконання рішення, зміни способу та порядку виконання є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення.
Цікавим нюансом виконавчого провадження є те, що відстрочка або розстрочка виконання, встановлення чи зміна способу і порядку виконання можливі лише за рішеннями, постановлених судом, причому зазначені процеси є невідривною частиною процедури вирішення судової справи по суті. За рішенням не судових органів відстрочка або розстрочка виконання, встановлення чи зміна способу і порядку виконання не допускаються взагалі. Тим самим процедура виконавчого провадження ставить у нерівні умови сторони виконавчого провадження за різними виконавчими документами, причому ця нерівність залежить від компетенції та статусу органу, що приймав виконуване рішення. Прогалиною у законодавстві на сьогодні є і відстрочка або розстрочка виконання, встановлення чи зміна способу і порядку виконання за рішеннями третейських судів, виконавчі листи за якими передані у органи державної виконавчої служби до примусового виконання. Скоріше за все, питання про означені виконавчі дії стосовно виконавчих листів, виданих на підставі рішень третейських судів, має приймати суд загальної юрисдикції, який видав за рішенням третейського суду виконавчий лист, на підставі норм Закону України „Про третейські суди в Україні".
Неоднозначно врегульовані процедури відстрочки та розстрочки виконання і Законом України «Про виконавче провадження». Так, у разі надання відстрочки виконання рішення за відкритим виконавчим провадженням, таке провадження підлягає обов'язковому зупиненню. Натомість у разі надання розстрочки виконання рішення (наприклад, виплачувати по 5% боргу на місяць протягом 20 місяців), державний виконавець не вправі зупинити виконавче провадження, так само як і не вправі стягнути з боржника всю суму боргу. Це призводить до того, що за причин, що не залежать від державного виконавця, фактично порушуються строки виконавчого провадження, в постанові про стягнення виконавчого збору неможливо чітко визначити суму, що підлягає стягненню (чи у повному обсязі, чи пропорційно до суми, невиплаченої боржником), крім того, Законом України «Про виконавче провадження» взагалі не визначено особливостей примусового виконання розстроченого виконанням рішення суду.
Однак, виходячи з загальних правил примусового виконання, можна зробити висновок, що компетенція державного виконавця у примусовому виконанні рішення суду, за яким надано розстрочку виконання, має обмежуватися контролем за виконанням боржником графіку погашення боргу, який визначено судом. У разі невиконання боржником певної частини цього графіку, державний виконавець повинен здійснювати примусове стягнення та нарахування виконавчого збору лише на ту суму, яка не виплачена боржником в порушення встановленого судом графіку.
Державний виконавець Божок І.М.
вранці -2…-4° 
