10 грудня 1948 року Генеральна асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини. Документ хоч і містив точну й вичерпну кодифікацію людських прав, залишався декларативним, бо не передбачав механізму правового забезпечення своїх постулатів.
Проте, саме Загальна декларація прав людини справила визначальний вплив на світову цивілізацію, змінила міждержавні дипломатичні відносини.
Що ж являє собою Загальна декларація прав людини, які права в ній записані?
Декларація складається з преамбули і 30 статей. Перша її частина фіксує громадянські й політичні права (право на життя, на відсутність дискримінації за ознаками раси, національності й релігії, на рівність перед законом, на судовий захист, на недоторканність житла, на громадянство, на свободу думки, совісті й релігії, на вільний обмін інформацією, на свободу мирних зборів та асоціацій, на участь в управлінні своєю країною та вільні вибори, забороняє рабство й катування).
Друга частина документа містить перелік прав економічних, соціальних і культурних. Це права на працю, на створення профспілок, на оголошення страйків, на соціальне забезпечення й відпочинок, на освіту, на участь у культурному житті суспільства.
Ідеї третьої частини Декларації містять права солідарності. Це права на мир, на безпечне довколишнє середовище, на гуманітарну допомогу, на вільний доступ до надбань матеріальної й духовної культури, інтелектуальних здобутків людства.
При здійсненні своїх прав особа може зазнавати обмежень, встановлених законодавством, для гарантування належної безпеки й поваги прав і свобод інших людей, забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку й загального добробуту.
Міжнародний захист прав людини останнім часом набуває досить великого значення. Стаття 55 Конституції України говорить: «Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів європейських і міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна».
Європейську систему захисту прав людини становлять:
- Європейська комісія з прав людини.
- Європейський суд з прав людини.
- Комітет міністрів Ради Європи (його функції обмежуються лише наглядом за виконанням остаточних постанов Європейського суду).
Усі вони є суб’єктами формування європейського права. Європейська система захисту прав людини включає дві можливості (два права): – можливість (право) особи подавати індивідуальні петиції; – право держав-учасниць Європейської системи захисту прав людини ініціювати провадження у справах про порушення прав будь-яких людей, включаючи іноземців.
Перш, ніж подавати петицію, необхідно попередньо вичерпати усі внутрішні засоби захисту, які відповідають загальновизнаним нормам міжнародного права, а також додержання строків давності – від дня винесення остаточного рішення національною владою має пройти не більш, ніж 6 місяців.
Петиція повинна бути прийнятною, а саме: – не може бути анонімною; – не може повторювати петицію, яка раніше вже аналізувалася судом або є предметом іншої процедури міжнародного розгляду; – не повинна суперечити за змістом положенням Конвенції або Протоколу до неї; – повинна бути достатньо обґрунтованою та правомірною.
Отож, знаймо наші права, захищаймо їх, користуймося ними самі й допомагаймо це робити всім людям.
Дмитро НІКОЛЮК, завідувач юридичного сектору апарату РДА, секретар районної міжвідомчої координаційнометодичної ради з правової освіти населення.
вранці -2…-4° 
