– Це не видання про історію райгазети, – одразу зауважив Петро Васильович, – а книга спогадів редактора про роботу на цій посаді протягом майже двадцяти років.
У ній розповідаю про людей, з якими працював. Це своєрідний творчий звіт перед читачами до ювілею газети.
Запитуємо в автора: чому така дещо чудернацька назва книги?
– Заголовок вже давно викристалізувався у мене в голові, – каже Петро Маніленко. – А слово «Какомей» почукотськи означає вигук: «О!». Якби не було газети – не було б Чукотки, а не було б Чукотки, то, можливо, не було б цієї книги. Поясню детальніше: старші читачі пам’ятають часи перебудови.
Журналісти районки тоді теж вирішили відгукнутися активною життєвою позицією – ми писали гострі, проблемні матеріали, до речі, на які реагували не лише в області, а й у вищих інстанціях.
Після однієї із критичних публікацій виник конфлікт – ніби як протистояння газети і райкому партії. Потім нас підтримала республіканська газета «Радянська Україна» (з’явилася відома стаття «Тріщина»), виявилося, що газета критикувала правильно, але редактору просто так це не минулося – довелося їхати на Чукотку, де майже чотири роки працював заступником редактора газети «Горняк Заполярья». Коли ж Україна здобула незалежність, повернувся в Бершадь. Згодом рішенням сесії районної ради мене було поновлено на посаді редактора газети «Бершадський край».
Петро Васильович зізнаєть ся: він радий, що працював багато років у редакції бершадської районки. За його словами, це колектив однодумців, професіоналів, які віддані своїй справі, сумлінно і плідно працюють. Результат цього, як у ті часи, так і нині, – активна підтримка читачів, найбільший тираж серед ра йонних газет не лише в області. Газета була конкурсним бійцем. Журналісти, а також видання неодноразово перемагали в різних творчих конкурсах. Національна спілка журналістів України двічі у роки незалежності визнавала «Бершадський край» переможцем конкурсу у номінації «Краща районна газета», були й інші відзнаки, нагороди. Бершадську районну газету було представлено і в павільйоні «Советская печать» на Виставці досягнень народного господарства СРСР у Москві. Видання було нагороджено Дипломом третього ступеня, трьох журналістів – бронзовими медалями і грошовими преміями. Петро Маніленко щиро бажає колективу редакції продовжувати традиції журналістів старших поколінь і сподівається, що «Бершадський край» і надалі буде одним із флагманів районної преси Поділля, України.
Обсяг книги невеликий – майже двісті сторінок. Є в ній кілька розділів, зокрема, коротка розповідь про історію районки, про край вічної мерзлоти – Чукотку, але більше йдеться про людей, з якими працював Петро Васильович, та про колективи.
Життя журналіста, як відомо, – це і дороги, і зустрічі. Особливу увагу привертає кольорова вкладка світлин «Фотомить, ти – прекрасна». Видання містить чимало чорнобілих фотографій з архіву колишнього редактора, які доповнюють розповіді автора і стверджують: життя прожите недарма.
З душевною теплотою згадує Петро Маніленко і тих людей, які найбільше допомагали газеті. Серед них – уславлені хлібороби Василь Кавун, який всіляко підтримував колектив редакції, Федір Кавун, з легкої руки якого засновано літературну премію імені Василя Думанського (її з 2000 року щорічно присуджують найактивнішому громадському кореспонденту газети «Бершадський край»).
Взагалі, Серединка – давній і надійний друг районки. Тепер славні традиції продовжує керівник ТОВ «Прогрес» Олександр Кавун.
Написав Петро Васильович і про земляка-металурга Анатолія Овчарука з Березівки, який став відомим ученим, знаним і за кордоном. У книзі є розповідь і про «березівську невістку» – знамениту вишивальницю, заслуженого майстра народної творчості, Героя України Віру Роїк. Автор радий, що по-новому відкрив це ім’я для Бершадського краю, Вінниччини. А ще у книзі можна прочитати про нашого земляка, чотириразового чемпіона світу з городкового спорту Анатолія Телятникова… – Працюючи над виданням, я прагнув показати, що в районці висвітлювалися не лише серйозні теми, а й пропагувалися гумор і сатира, – продовжує розповідь Петро Маніленко. – Це оживляло газету, розширювало коло її читачів, зростав тираж.
Цю книгу подільський журналіст давно хотів видати. Частина вміщених у ній матеріалів друкувалася в газеті.
– Засніжена Чукотка досі сниться, це моя доля, – відверто каже Петро Васильович. – Мені довелося стояти на краю Землі: до Аляски, яку розглядали в бінокль, було лише 4 кілометри 160 метрів...
Видати книгу у наш складний час – справа не проста.
Добре, що на Бершадщині прижилася гарна традиція – знані земляки, керівники господарств, підприємці підтримують місцевих крає - знавців, авторів. Петро Маніленко щиро вдячний за підтримку керівникам району, спонсорам, благодійникам, зокрема директору ТОВ «Прогрес» с. Серединки, депутату районної ради, кандидату сільськогосподарських наук Олександру Кавуну, вченому-металургу Анатолію Овчаруку із Дніпропетровська, начальнику управління агропромислового розвитку райдержадміністрації Володимиру Бондарині, керівнику СТОВ «Лан» с. Маньківки, депутату обласної ради Сергію Савченку, депутатам районної ради, керівникам кошаринецького і дяківського сільськогосподарських підприємств Сергію Царюку та Володимиру Довгополюку.
Наклад книги невеликий, але вона буде в бібліотеках району, і читачі матимуть змогу її почитати. До речі, видання має гарний дизайн, насичене багатьма ілюстраціями. Автор щиро дякує працівникам і директору вінницької міської друкарні Степану Грицику за якісні друк і художнє оформлення книги.
Щодо майбутніх планів журналіста. Нині Петро Васильович працює над виданням книги про відзначення пам’яті серединського філософа, письменника Василя Думанського, якому цьогоріч виповнилося б 65 років.
