ПОТАШНЯ

Ще донедавна ( з першої половини до кінця 20-го сторіччя) тутешні землі належали колгоспу, тепер вони належать селянам, але арендує їх ВАТ „Явір-Агросервіс”. В селі є Сільська рада, три корчми і клуб... а ще – Музей. У 2004 році в селі було створено МУЗЕЙ КУЛЬТУРИ СЕЛА та ГАЛЕРЕЮ ПРОКОПА КОЛІСНИКА (ініціатор і куратор проекту - Прокіп Колісник; співзасновники: Фалілеєв Валерій Борисович- тодішній Голова ВАТ „Явір-Агросервіс”, Сільська рада та громада села Поташня, Районна держадміністрація з тодішнім її головою Павліченком Анатолієм Олександровичем.)

До цієї нагоди, а також з нагоди 300-ї річниці першої писемної згадки про село, на сесії Сільської ради було затвердженно символи села герб і прапор.
Опис герба:   На блакитно-голубому щиті, так званої романської форми, золотий калач, золотий глечик і довкола сім маленьких хрестиків-чисниць золотого кольору.
Опис прапора:  Прапор має форму квадрата. Складається з трьох кольорових полос, в такій наступності: блакитно-голуба полоса (1/3), жовта полоса (1/3), світло-зелена полоса (1/ 3). В центрі прапора герб села у співідношені 2/3.
 

Інтерпретація символів:
Герб: На гербі зображено калач-коровай, такий, який з поконвіку і ще й тепер, печуть в селі з нагоди великої події, з таким калачем запрошують на весілля, з калачем також запрошують на гостину, на Святу вечерю, з калачем проводять і в останню путь. Калач символізує родючість тутешніх земель і гостинність жителів, сонце і безкінечність. На калачі зображено два калинових і два дубових листочки навхресть, і чотири колоски по діагоналі. Як уже було сказано, земля тут родюча, а село з троьох боків оточене лісом. Власне, ліс і став причиною появи села. Для виробництва поташу треба було багато деревени яку спалювали на попіл.

Щоправда таке неекологічне (як на сучасну термінологію) поводження з лісом не могло тривати вічно, і поташевий завод в Поташні припинив своє існування ще в 1810, здається після пожежі, залишилася лише назва села. Отож на гербі, під калачем зображений і глечик (горщик з попелом, що власне і означає саме слово Поташня), як данина історії, але головним чином, як символ тлінності: ...бо ж з праху створені і в прах перемінемось. На глечику зображені: яйцеподібний круг з орнаментом у вигляді двох завитків, що виходять за межі яйця, хвилястий поясок, тройна спіраль і ще один поясок - символи які вказують на небуденність посудини, а скоріше на її сакральне призначення. Хоч в тутешніх краях покійників ховають в землю, відповідно православній традиції, а не спалюють на попіл, принагідні археологічні знахідки, свідчать про те, що поселення в цих краях були і раніше, ще до нашої ери. Відгомін віків можна відчути не лише в орнаментах на керамиці, в її формі але і в орнаментах вишивок на рушниках, на поликах, на пошівках... це ще одна дуже характерна особливість культури цього краю, жителів села. Тож на гербі, обабіч калача і глечика ще зображено сім маленьких хрестиків-чисниць, ніби чисницею і хрестиком вишивали свою долю поташнянські жінки.

Прапор: Прапор має форму прямокутника. Складається з трьох рівномірних полос: блакитно-голубого, золотисто-жовтого і світло-зеленого кольорів. Два перших кольори ідентичні кольорам на прапорі України, що є дуже характерним як для всього нашого краю так і для Поташні зокрема, а світло-зелений, трав’янистий колір внизу символізує ліс, в якому знаходиться село і землю в ярині чи в озимині. В центрі прапора герб села.

Поташня – село , розміщене на південному сході Бершадського району , Вінницької області . Межує Поташня із селами : Флорино , Лісниче,Романівка,М.Киріївка . На території села є сільська рада . Загальна чисельність населення Поташні становить 1403 чол. , в тому числі : пенсіонерів – 498 ч., працюючих -324 ч., молоді до 35 років – 227 та 240 д. Люди в цій місцевості жили дуже давно близько тисячоліття до н.е.

В межах села існувало поселення трипільської культури , про що свідчать археологічні знахідки. Після Андрусівського перемир’я землі нашого краю відійшли до Польщі . А в 1704р.граф Мушинський отримав у спадкове володіння ключі ( землі ) на Поділлі : бершадський , устянський , терновецький , які належать Брацлавському воєводству і заснував свою резиденцію в м. Бершаді. За сім верст від Бершаді по наказу графа Мушинського його сотник Антін засновує свободу і будує завод , який близько 1710 року розпочав виробництво поташу . Поташ ( лугова речовина ) застосовується при виготовленні скла , мила , фарбників , ліків ,у кондитерській справі .

Поселення спочатку носило назву Антонівка , потім ця назва , як мало відома зникла , а слобода стала називатись Поташною , від поташного заводу , на якому працювали місцеві жителі . В 1810 році завод згорів , залишивши селу свою назву .

Незважаючи на всю обмеженість реформ 60-70 років ХІХ ст. В Поташні відставні солдати та однотворці були наділені землею , а в 1868 році відкрили церковно-приходську школу . В цей час в Поташні проживало 1700 душ православного населення . Його складали селяни –малороси , які крім землеробства займалися різними ремеслами : столярством , ковальством , гончарством , чоботарством та візництвом .

Великі зміни в Поташні сталися в роки столипінської реформи . Із села на хутори переселились 80 сімей : там , побудувавши хати , господарі будівлі та придбавши худобу , стали розвивати свої господарства . До 1917 року більшість із хуторян розрахувались із Ольгопільським банком ( в якому брали позику на придбання землі ) і стали повними власниками землі .  Жителів Поташні не обійшли стороною події 1917 року , громадянської війни , колективізації , голодомору , воєн . Марунич Євнтух , Мазур Григорій, Білокрилий Дем’ян приймали участь у штурмі Зимового палацу .

У вересні 1920 року в селі була проголошена Радянська влада , створено комнезам , його першим головою був Буртовий Платон Семенович .
В 1921 році утворилась сільськогосподарська артіль « Товариські хутори» , в 1922 році Поташнянське сільськогосподарське товариство , частина селян господарювали одноосібно .

Пізніше ( 1922- 1930 р. р.) на території села утворено два колгоспи « Червона зірка» та « Імені парт з’їзду . Першими головами були робітники - комуністи , 25-тисячники Осіюк і Карготов . Активними учасниками колективізації були перший сільський комуніст Мазур Яків Григорович та комсомольці Сірик Федір , Шиндер Фанас ,Драган Кіндрат , Пастух Пантелеймон , Мазур Тодор , Стах Фанас , Булонський Миліян . Тих хто став проти колективізації , назвали «куркулями» , а «ворогами народу» , вислали із села . В Сибір змушені поїхати сім’ї : Корпана Давида , Поворузнюка Демида , Марунича Прокопа , Садового Євмена їх майно , земля перейшли у власність колгоспу . В роки колективізації почалося розкуркулення сім’ї Малі шевського Фризова , Голинського Хоми , Садового Лазара ,Козленка Івана ,Мазура Федота та інших . В 30- ті роки на селі проходила гостра боротьба між прихильниками і проживниками колгоспного ладу . У березні 1930 року відбулось селянське повстання , яке дістало назву « Волинка» . В 1932 році був убитий комсомолець Федір Сірик . Близько 80 поташнян забрали з життя роки голодомору ( 1932- 1933 р .р.)
В 1938 році репресували годованка Федора , Поворознюка Демида , Марунича Пилипа ( вчителя) , які в село не повернулись .
Мирну працю нашого народу перервала Велика Вітчизнянна війна.

22 червня 1941 року фашисти без оголошення війни напали на Рядянський Союз. А 26 червня поташнями вже проводжали своїх синів, батьків, чоловіків на війну. На фронті, в партизанські загони і в більшовицьке підпілля пішло 523 чоловіки.
А 13 березня 1944 року військами 52-ї стрілецької армії (командуючий Коромеєв) та 5-ю танковою гвардійською армією (під командуванням Роммістрова) було визволено село Поташня.

З великою радістю зустрічали люди своїх визволителів. Та разом із сльозами радості приходили сльози смутку. Всього на фронтах, в підпіллі, в партизанському русі загинуло 256 жителів Поташні, імена яких викарбуванні на граніті пам’ятника, що знаходиться в центрі села.
З 1929 по 2001 р. на території села мав колективний спосіб господарювання Спочатку було утворені два колгоспи « Червона зірка» та « Імені 17 парт з’їзду» .

В 1953 році два колгоспи об’єдналися в один « Перемога» . 50 років пропрацював колгосп « Перемога» . Головами колгоспу в ці роки були :
Колісник Леонід Данилович
Мотрук Ілля Григорович
Корчак Петро Йосипович
Рудь Михайло Григорович
Кресний Дмитро Володимирович
Кожен із них залишив свій слід в історії села .

За Колісника Леоніда Даниловича село електрифіковано ,проведено радіо ( перший радіст Накогутов Іван – фото в центрі ), діяла кінопересувка . Кожного вечора Малішевський Володимир , Кравчук Іван , Буртовий Василь їхали кіньми показували фільм в сусідні села : Малу Киріївку , Осіївку , хутір Жданова , потім знов Поташня , М.Киріївка і т.д. І так доки в селах не встановили стаціонарні кіноустановки.
Мортук Ілля Григорович з передовиками виробництва . Всі вони відзначені урядовими нагородами . Скляр Ганна нагороджена орденом Трудового Червоного прапора . З правління Ілля Григоровича в селі з’явилось багато новобудов .Корчак Петро Йосипович , комбайнери , доярки , одна з восьми рільничих ланок та , що збудовано за роки його головування .Рудю Михайлу Григоровичу жителі вдячні за нове приміщення школи . І не тільки школи . В роки його правління в селі діяв хор , який здобув звання народного . Були побудовані : млин ,олійня , майстерня по ремонту с/г машино, крупорушка ,складські приміщення , пилораму , налагоджено виробництво металевих кришок , підведено воду на Чорні кутки …

Нелегкими для села були роки реформування с/г виробництва .
В результаті змін , які відбулися в останні роки , землі та розпайоване майно взяло в оренду відкрите акціонерне товариство « Явір – Агросервіс» . Головою правління товариства працював ( 2001-2004 р. р.) Фалілєєв Валерій Борисович .

В 2004 році по основних показниках господарство вийшло в районі на друге місце . Також реставровано цей будинок , відкрито музей культури села та Галерею Прокопа Колісника .
2006 році директором ВАТ «Явір –Агросервіс» став Бондарчук Євгеній Михайлович. На даний час працює 89 працівників .