А історію творили люди – руками і розумом таких, як він, Герой Соціалістичної Праці Василь Михайлович Кавун. І сам він став вагомою складовою частиною історії. Його прізвище без зусиль можна знайти в усіх енциклопедіях останніх десятиліть – і не тільки вітчизняних, а й зарубіжних.
… Мені пощастило – я познайомився з ним тоді, коли він на початку дев’яностих років повернувся у свою рідну Шляхову, яку колись вивів на найвищу орбіту, коли господарство на чолі з ним здобуло честь представляти усю аграрну галузь величезної країни на Всесвітній виставці у канадському Монреалі. До того я багато чув про Василя Михайловича, читав, захоплювався ним. І не тільки я, а й більшість жителів Вінниччини гордилися ним, по праву називали своїм земляком, незважаючи на те, що малою батьківщиною Кавуна було село Кобринове Тальнівського району на Черкащині.
Він ніколи не забував своєї колиски, своєї рідної землі, батька й неньку. Уже на схилі літ у своїй книзі «Пам’ятай: перед тобою Людина» Василь Михайлович згадував про велику родину, в якій виріс (одинадцятеро дітей!), про мудрі уроки матері, Марії Семенівни, та батька, Михайла Корнійовича. Запали в душу татові слова, які він не раз повторював своїм дітям: «Пам’ятай, сину, або слухай, доню, – у спілкуванні ніколи не забувай, що перед тобою – людина, поспішай їй робити добро – чи щирим вітанням навіть з незнайомцем, чи вже тим, щоб піднести до хати коромисло з уже «не підйомними» для бабусі цебрами, чи поцікався, чому твоя сусідка часто у сльозах, а доярки повертаються до тебе спинами, коли ти раптово зайшов до них у перерву – вони соромляться, що нічим пригостити старшого, бо в їхніх мисках – тільки картоплина в «мундирі» та півогірка».
Де б не доводилося працювати Василеві Михайловичу, які б високі посади не обіймав, він завжди дотримувався цього простого, але мудрого життєвого кредо.
І при першій нагоді прагнув допомогти людям, робив це не з примусу, а за велінням серця. Усі ми пам’ятаємо, якими нелегкими були дев’яності роки. Саме тоді він знову приїхав у Шляхову. І хоч усім було сутужно, він знаходив можливість надати допомогу тим, хто найбільше її потребував.
У ті роки при кожній нашій зустрічі я прагнув розпитати Василя Михайловича якнайбільше (на жаль, не мав тоді диктофона), ми навіть домовилися були про те, що знайдемо час і можливість зустрічатися довше, аби якнайбільше записати його розповідей і зробити з них цікаву книгу. Його книга вийшла значно пізніше, але, на жаль, так багато прожитого і пережитого ним не увійшло в те видання. Скажімо, про зустрічі В. М. Кавуна з президентами багатьох держав світу, про спілкування з маразматичними членами Політбюро ЦК КПРС, про його унікальні поїздки у десятки країн земної кулі, і звичайно ж, про свою роботу – іноді рутинну, але таку потрібну людям.
Звичайно, він не обминув у наших розмовах і болючої для себе теми, коли знаний партійний (тоді означало – фактичний) лідер Житомирської області змушений був добровільно подати у відставку. Тоді, у кінці 80-их років з ініціативи Горбачова, проти Василя Михайловича було розгорнуто цілу кампанію – у пресі з’явилося більше трьох десятків публікацій, у яких його ім’я і справи безпідставно паплюжилися. Така була «гласність» – якомога болючіше вколоти, незважаючи на все те добре, що він зробив для області. Дехто на хвилі тих брудних статей навіть зробив собі кар’єру, став депутатом.
Добрі справи не забуваються.
Час показав, хто є хто.
У квітні 2010 року Житомирська обласна рада ухвалила рішення про увічнення пам’яті В.М. Кавуна. Згідно з цим документом було здійснено такі заходи: встановлено меморіальну дошку на будинку, де він проживав, його іменем названо вулицю в Житомирі, школу № 22, встановлено бюст на подвір’ї цієї школи (на знімку), видано книгу спогадів про Василя Михайловича.
…Його трудова біографія почалася у колгоспі рідного села, де він ще школярем під час літніх канікул працював на різних роботах. Після закінчення школи вступив до Уманського сільськогосподарського інституту. А потім у його житті були М’якохід, трохи попрацював у Теплицькому районі і з 1958 року його доля нерозривно пов’язана зі Шляховою, де він очолив укрупнений із трьох господарств колгосп. І саме тут розкрився його талант агронома, керівника, організатора виробництва. Господарство налагодило співпрацю з науковцями, засівали поля перспективними районованими сортами культур. Потужно розвивалося тваринництво. За високі досягнення голова був удостоєний високого звання Героя Соціалістичної Праці.
Шляхова стала всесоюзною школою передового досвіду. Сюди неодноразово приїздив керівник партії та уряду Микита Хрущов. І звісно ж, аграрії з інших куточків країни, журналісти, письменники, кінематографісти.
Василеві Михайловичу тоді пропонували різні високі посади і у Вінниці, і у Києві, та він постійно відмовлявся, бо вважав, що більше користі принесе як фахівець на місці. І лише в 1970 році його вдалося вмовити, і він з посади голови колгоспу пересідає в крісло голови Вінницького обл виконкому. Працював, як звик, сумлінно, дуже багато зробив для області.
Можливо, трудився б на теренах Вінниччини й далі, якби не перший секретар обкому партії. Тут процитую авторитетну Вікіпедію: «Амбітний і чванливий чоловік В.М. Таратута… звик був до того, що на засіданнях бюро, пленумах обкому партії за ним завжди залишалося останнє вирішальне слово. З приходом до керівництва області В.М. Кавуна ця ситуація стала дещо змінюватися. Принциповий і розважливий В.М. Кавун міг піднятися та сказати, що ситуація насправді, приміром, складається не так, як її малюють і возвеличують партійні органи. Добитися навіть зміни прийнятого рішення.
Ця відвага і прямолінійність В.М. Кавуна диктувалися йому високим авторитетом відомого в СРСР господарника і чесної, справедливої людини.
В.М. Таратута не раз скаржився своїм партійним зверхникам на те, що йому важко в області чітко проводити «лінію партії», оскільки цьому іноді перешкоджає член ЦК КПРС, депутат Верховної Ради СРСР, Герой Соціалістичної Праці В.М. Кавун, який підходить з позиції не партійної доцільності, а власної оцінки подій. Тому було прийнято рішення розвести в просторі В.М. Тататуту і В.М. Кавуна. Останнього обрали першим секретарем Житомирського обкому партії».
Саме з іменем В.М. Кавуна пов’язані найбільші успіхи сусідньої області в соціально-культурному розвитку. Найперше, тут збудували сотні кілометрів доріг із твердим, найперше асфальтовим, покриттям. Багато зроблено для облаштування та благоустрою обласного центру, міст і сіл області.
На шістьох партійних з’їздах Василя Михайловича обирали членом ЦК КПРС.
Був депутатом Верховної Ради СРСР п’ятьох скликань, причому з 1962 по 1974 рік був членом Президії Верховної Ради СРСР. Одне скликання був народним депутатом незалежної України. Саме на цей період припадає важлива і пам’ятна подія для нашого району – на Бершадщину прийшов природний газ.
Василь Михайлович, крім високого звання Героя Праці, був нагороджений орденами Леніна, Жовтневої революції, Трудового Червоного Прапора. Перший володар почесної відзнаки «За заслуги перед Житомирщиною».
Мені пощастило добре знати і спілкуватися також з молодшим братом Василя Михайловича Федором Михайловичем, який три з половиною десятиліття головував у сусідній із Шляховою Серединці. Нині справу батька і дядька гідно продовжує Олександр Федорович, який добре засвоїв мудру хліборобську і життєву науку старших представників великого роду Кавунів.
Сьогодні рівно три роки, як Василь Михайлович відійшов за земні обрії. Та він залишається живим у своїх ділах, живим у людській пам’яті.
Федір ШЕВЧУК
вранці -2…-4° 
