Дендропарк на городі

Уляна Онисимівна почала працювати у місцевому медпункті. Пощастило їй на керів ника – Олексій Петрович Росляк був фельд шером від Бога, практично безпомилково ставив діагноз, люди більше йшли до нього, ніж до лікарів. На базі невеликого медпункту бригадного села над Південним Бугом проводилися семінари, сюди їздили за досвідом колеги із інших медичних закладів.
Павло Демидович працював механізатором широкого профілю, трудився на току, фермі, полі, будував дороги… Вкоренилися в Луговій, спорудили і власну хату. Виростили Балани двох чудових синів. Олексій та Михайло разом із сім’ями живуть в Одесі. Є вже у дідуся та бабусі, які давно стали пенсіонерами, четверо внуків і навіть два правнуки.
Здавалось би, життя склалось непогано, старим можна тільки радіти. Правда, хотілось би пенсій більших за ті, що одержують нині, які при нинішніх цінах можна назвати символічними.
Переломним моментом у їхньому розміреному пенсіонерському бутті стали труднощі, з якими у дев’яностих роках зіткнулися сини. Відсутність роботи, а відтак і зарплати, спонукали до пошуку якогось виходу із ситуації. І тут чималу роль зіграло те, що Олексій свого часу закінчив Уманський сільськогосподарський інститут. Завдяки фахові, одержаному у виші, почав займатися незвичною ще тоді справою – ландшафтним дизайном. До цього підключився й Михайло.
Почали вирощувати декоративні рослини.
Шукали насіння, сіянці, саджанці, деякі матеріали виписували поштою.
Поступово до підприємницької діяльності синів підключилися батьки. І через деякий час їхній город перетворився на справжній дендрарій. Нині Балани вирощують понад сто різних видів рослин, переважно кущів і квітів. Коли недавно ми разом з колишнім інспектором екологічної служби Віктором Баланом завітали в обійстя його родичів, то склалося враження, що ми справді перебуваємо в якомусь дендропарку. Господарі провели нам екскурсію по своїх сімдесятип’яти сотках, розповіли про кожний вид рослин, особливості їх вирощування.
Все це вимагає щоденної праці, тож Балани трудяться у своєму дендрарії з ранку до вечора. Нині це в основному їхній власний бізнес, бо сини в Одесі міцно стали на ноги. А батьки так втягнулися, що не можуть себе уявити без цих турбот. Причому, вони не ставлять собі за мету збагатитись будьякою ціною. Дуже багато рослин, особливо самшиту (його ділянок найбільше на городі) вони передають безплатно у школи, лікарню, медпункт, на озеленення цвинтаря, подвір’я церкви). Ніколи не жаліють. Звичайно, частину декоративних рослин господарі реалізують, мають від цього, скажемо, чималу добавку до пенсій. Тим, хто заздрить на ці статки, треба сказати, що все це – наслідок праці вже досить поважних за віком людей.
Павлові Демидовичу – вісімдесят два роки, а Галині Онисимівні у ці дні виповниться сімдесят п’ять. Обоє на вигляд молодші від своїх літ, не дає старіти постійний труд біля землі.
Ще викопали і облаштували Балани в своєму обійсті невеликий басейн, тож тепер завжди мають свіжу рибу. Картоплі висаджують зовсім мало, так щоб вистачило на харчі і насіння на майбутній рік. Натомість ростуть у них на городі багаторічна квітка юка, кампсіс, різні види ялівцю (кульовий, козацький, колоновидний тощо), ліани, кизильник, чотири види спіреї, лаванда та багато інших рослин, про які більшість з нас і не чула.
… Коли працюють біля цієї екзотики, вдихають її запахи, у них ніби додається сил. Для земляків ця родина може послужити прикладом, як навіть зі скрутної ситуації можна знайти чудовий вихід.
Федір ШЕВЧУК.
с. Лугова.