Подвиг матері

…Анатолій все-таки звернув увагу на Марію. Вже коли відслужив у війську, прийшов у сільську бібліотеку, де вона працювала. Вже не пам’ятає, яка книжка йому була потрібна, та запала йому в душу невисока на зріст, гарна і проворна односельчанка. Почали зустрічатися.
Цілий рік приглядалися одне до одного, а потім одружилися. Тоді, на початку сімдесятих, нелегко було молодій родині – заробітків електрика Чернятської ГЕС і бібліотекарки не вистачало, тому перейшов Анатолій у маньківський колгосп, де також трудився за фахом.
Будівництво власної оселі розпочали із спорудження літньої кухні, далі стяглися на хату – не гіршу, ніж у інших жителів бригадного Шумилова. Отак потроху звивали своє гніздечко, щось допомагали батьки, а більше докладали власних зусиль.
А тим часом на світ, як пташенята, з’являлися діти – Василь, Тетяна, Володимир, Ольга, Галина, Людмила, Григорій, Наталя, Олег... Діти зростали здоровими, лише один раз горе завітало в родину, коли дев’ятимісячним помер синочок Сашко.
…Кожна дитина – це радість, щастя і переживання батьків. Довелося немало труднощів пережити. Та ніколи ніхто не чув нарікань від сім’ї Товмаченків. Жили, як усі, ростили дітей у любові і праці. Якихось особливих рецептів виховання не мали.
Старші діти опікувалися меншими, всі разом з ранніх літ привчилися шанувати батьків. Досить тільки сказати, що діти до тата й мами звертаються на «ви», що не завжди можна зустріти у нинішніх родинах.
Як жила-виживала сім’я?
На це запитання Марія Анатоліївна та Анатолій Авксентійович майже в один голос відповідають:
– Не можемо зараз навіть пояснити. Ми не з тих, хто ходить і просить.
Все відбувалося ніби само собою. До того ж, практично не зверталися за допомогою в колгосп чи сільську раду навіть тоді, коли будувалися чи копали криницю. Але й від того, що їм пропонували, не відмовлялися. Колгосп що - кварталу виділяв по три кілограми круп, цукру, олії… Крім того, рішенням правління Товмаченки були звільнені від плати за перебування у дитсадку трьох старших дітей.
Виручало та й зараз виручає підсобне господарство.
Зрештою, яке воно підсобне, коли в сучасних умовах це практично основний дохід селянина? Всі змалечку привчені трудитися, тож робота на городі чи «вправляння» біля худоби для них у радість.
Бо знають, що від цього залежить їхнє життя. Родина завжди утримувала корову (були часи, що й дві), вигодовувала телят. А ще ж свині, кури, індики – без цього селянину важко було вижити в усі часи. Старші хлопці вже в дитинстві заробляли свої гроші, пасучи корови, дівчатка також не сиділи без діла, вибавляючи своїх меншеньких братиків і сестричок. На городі, якого мали у різні часи від одного до півтора гектарів, працювали ж усі. При цьому всі непогано навчалися в школі, росли чемними і вихованими дітьми.
Нині більшість дітей уже дорослі, деякі заміжні й одружені (у старших Товмаченків уже одинадцять онуків).
Та все ж батьківська хата притягує всіх, мов магніт.
Тому й збираються в тата й мами частенько, приносять і привозять онуків, і не тільки гостюють, а й допомагають батькам. Біля них проживає лише один син – Григорій.
Так вийшло, що працював трохи у позавідомчій охороні, але після скорочення залишився безробітним. Олег навчається у Дніпродзержинську на електротехніка, Наталя здобуває фах кухаря в Заболотненському училищі.
Старші ж мають свої сім’ї, єдине радує батьків, що недалеко від рідного дому.
Як Марії Анатоліївні та Анатолію Авксентійовичу живеться зараз, коли стали пенсіонерами? Розповіли про те, що не залишилися байдужими до життя громади – чоловік нині виконує обов’язки паламаря в церкві, дружина там касиром. А ще вона незамінна кухарка на сільських весіллях, випікає також чудові короваї. Пенсія її разом з доплатами складає всього 1150 гривень. Як на нашу думку, замало для жінки, яка виростила дев’ятьох дітей, та вона ні на кого і ні на що не нарікає. Навпаки, дякує багатьом людям, які свого часу допомагали їм у скрутні хвилини. З теплотою згадують Товмаченки колишнього очільника області Юрія Івановича Іванова, який виручив тоді, коли у важкому стані після пологів перебувала дочка Таня.
Вдячні і лікареві від Бога Ганні Савівні Ганській, іншим медикам.
Недавно Марії Анатоліївні присвоєно високе звання матері-героїні. Односельчани вважають, що це зроблено запізно. До того ж, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту багатодітних сімей», який набрав чинності з 1 січня цього року, поки що не діє через відсутність бюджету. Та якби й діяв, то чим би могли скористатися Товмаченки? Позачерговим наданням з житлового фонду соціального призначення житлових приміщень? Сплатою половини вартості за користування житлом, комунальними послугами, за паливо, збільшенням тривалості відпусток? Безкоштовним проїздом усіма видами міського транспорту? Можливо, скористаються правом на безоплатне одержання ліків за рецептами лікарів та ще деякими пільгами при умові, якщо буде належне фінансування.
Для родини, яка звикла покладатися на власні сили, все це не має принципового значення.
За словами сільського голови Григорія Вербецького, сім’я Товмаченків – одна з найкращих у селі, вони ніколи не відмовляють людям, коли звертаються до них за допомогою, наприклад, по ремонту клубу чи домашнього електрообладнання. Такі люди – гордість громади, їхнє життя – взірець для інших.
Звичайно ж, під час гостин у цій родині ми не могли не запитати, у чому ж секрет злагоди і любові в сім’ї. Марія Анатоліївна відповіла коротко: – Найперше – взаєморозуміння між чоловіком і жінкою.
Якщо вони одне одного люблять і шанують, то ніякі негаразди їм не страшні. А діти, бачачи такі стосунки, змалечку усвідомлюють, що це – основа, на якій тримається родина. Важливим фактором, що зцементував подружжя, стало для них вінчання. Це зараз цей ритуал став модним, а в радянські часи поєднання двох сердець перед Богом було досить небезпечною справою.
Їх таємно повінчали, та в селі нічого не сховаєш… Марію не звільнили тоді з роботи в ідеологічній установі лише тому, що вона вже була багатодітною матір’ю.
…З часом вона розшифрувала слова ворожки про те, що чоловік перебуватиме на висоті. Ні, це не тільки ті стовпи, на які доводилося йому вилазити під час роботи електриком. Це ще й та висота, на яку він піднявся як чоловік, батько, дідусь. Сам же Анатолій Авксентійович вважає, що його дружина найкраща в світі. А її життя – це подвиг. Подвиг матері.
Федір ШЕВЧУК.