Крик душІ
Привело сюди зовсім не бажання помилуватися тутешніми пейзажами, а зовсім інше: в селі розгорівся конфлікт між власниками земельних паїв і керівником приватного підприємства “Зоря” В.П. Бондариною. Хотів було спочатку зайти до Володимира Петровича, але його на місці не виявилося, а спроба домовитися перед тим про зустріч була марною, тому що він перебував “поза зоною”. Тому поїхали з надією, що так чи інакше з кимось зустрінемось. І справді, у центрі села якраз збиралися люди, а коли дізналися, що приїхали журналісти, оточили нас і почали навперебій ділитися наболілим.
Отже, слово орендодавцям.
Анатолій СТАХУРСЬКИЙ, голова ради ветеранів села, депутат сільської ради, член спілки власників паїв:
– Боротьбу за справедливість ми ведемо вже не перший рік. Причина в тому, що нинішній керівник підприємства розвалив усе. Коли ми зробили ревізію, то виявилося, що господарство втратило дуже багато. Зменшилась кількість худоби і техніки. В грошах це обчислюється мільйонами. Коли ми це побачили, то вирішили обговорити це на зборах. Але начальство на них не приходило. Отаке господарювання нас, власників паїв, не може задовольнити, тому ми вирішили звернутися до справжнього господаря. Велика кількість жителів
Серебрії виявила бажання віддати свої паї в оренду керівникові сусіднього господарства О.Ф. Кавунові, адже ми бачимо, що в
Серединці справи йдуть нормально, там люди працюють, мають за те відповідну оплату і належну орендну плату. Ми також хотіли б бачити керуючим у себе Володимира Сергійовича Сторожука, який багато років очолював наше господарство і вивів його на передові позиції в районі. Сім років тому він пішов від нас, а керівником став Володимир Петрович. Не маючи два роки підписаних із людьми договорів, В.П. Бондарина захопив нашу землю і розпоряджається нею як хоче. З невідомо якої причини дуже довго не оформлялися наші державні акти. Мабуть, наше керівництво боїться, що ми візьмемо їх і розпорядимося як захочемо. А так земля була б не витребувана, і нею можна було б розпоряджатися по-своєму. За оформлення державних актів ми заплатили ще 2000 року, але до цього часу вони не були виготовлені.
Цікаво у нас видається зерно на паї. У першу чергу “своїм”, а тим, хто виявив бажання піти до О.Ф. Кавуна, в останню чергу. Щойно люди одержували пшеницю на паї. Але при низькій сортності по найвищій ціні – 120 гривень за центнер. Це робиться для того, щоб за рахунок людей погасити борги підприємства.
Коли В.С. Сторожук ішов від нас, він залишив повні комори хліба, багато худоби, техніку, гроші на рахунку. Він побудував дороги, підтримував у порядку все. А В.П. Бондарина все це розтранжирив.
Катерина СОХАЦЬКА, доярка:
– На фермі в нас худоба голодна, бо їсти їй дають раз на добу. Коли доїмо, змушені стояти по коліна в гною. За цей місяць я заробила 219 гривень, а відпускних нарахували 280 гривень…
Павло ПАВУК:
– Ми вимагаємо одного: щоб пішла одна людина. Якщо це буде, то все стане на своє місце. Вже зверталися скрізь, навіть до Києва дійшли. Навіщо нам ділити село?
Надія АТАДЖАНОВА, доярка:
– Наша худоба вже два роки не має вигону на обори, бо вони поламані. Кормів нема, а йде зима… Що будемо робити?
Петро БАЗИЛЕВИЧ, механізатор:
– Я родом з Рівненської області, пропрацював тут вісімнадцять років. При Сторожукові все було добре, а зараз усе розвалено. У нас працювало тридцять вісім механізаторів, а зараз лише сім. Інші змушені їздити на заробітки в інші місця.
Світлана НАУМОВИЧ:
– Мій чоловік двадцять років працював у колгоспі. Нинішнього року при видачі зарплати виявилося, що не йому, а він винен гроші підприємству. Я вже дійшла до істерики, адже в нас двоє дітей. За що жити? Бондарина з нас просто-напросто насміхається. Як можна таке терпіти?
Олексій АНДРІЄВСЬКИЙ:
– Я пропрацював на фермі 43 роки – завфермою, зоотехніком, ветлікарем… Колись мали щодоби по 17 літрів молока від корови. Були хороші прирости, збільшувалося поголів’я, на фермі був порядок. А зараз?
…Це зовсім невелика частина того, що було почуто під час несподіваних імпровізованих зборів. Люди наводили різні факти, приклади, пригадували, що було колись, розповідали, що в них зараз. Хтось згадав, як під час загальних зборів Володимир Петрович заспокоїв людей: “ Чому ви кричите? Хто не піде до Кавуна, а лишиться зі мною, то як помрете, я вам дам по 200 гривень”. На це одна із жінок відреагувала так: “А ви що – вже довели до того, що нам лише вмирати залишилося?”
Відчувалося, що люди налаштовані рішуче. Вони не хочуть ділити село, а прагнуть працювати і мати своє за відповідну зарплату.
Далі шлях проліг на ферму. Враження – гнітючі. Купи неприбраного гною, діряві дахи і навіть стіни, розтрощені побутові приміщення… А корівки і телята дивилися на нас сумно-байжужими і голодними очима…Тваринники розповіли нам, що тут – ні сторожа, ні ветлікаря. Зимою, кажуть, убило електрострумом дві корови, а доярки врятувалися, вибігши надвір…
Раніше тут такого не було. Колишній керівник постійно цікавився, як ішли справи на фермі. Навіть не віриться, що колись тут навіть вазони цвіли на вікнах…
Марія МАНЬКІВСЬКА, головний зоотехнік:
– Працюю 34 роки. Зараз головною проблемою є слабка кормова база. Через те зменшилося поголів’я. Бідуємо ми також із транспортерними стрічками. Кормових угідь не сіяли через те, що захопилися більш вигідними культурами – соєю, соняшником, ріпаком. Колись у нас працювало 55 тваринників, зараз залишилося 7 доярок, 4 телятниці і 1 свинарка. Мали 810 голів ВРХ – залишилося 297, із 600 свиней залишилося 110.
Особливістю серебрійської ферми є своєрідні чотирилапі сторожі. Ні, вони не стережуть того, що тут залишилося, вони чекають, вибачте на слові, “свіжої” дохлятинки. Бо тут же, поблизу приміщень, викидають мертвих тварин, а чимала зграя здоровенних псів одразу ж накидається на них. Кажуть, що за рік викинули 170 таких телят… Нам хотіли показати їхні кістяки, але напередодні їх передбачливо загорнули. І все ж один скелет об’єктив зафіксував.
Про кращі часи тваринницької галузі в
Серебрії залишилися лише спогади. Люди наводили чимало прикладів, коли із своїми бідами зверталися до В.П.Бондарини, але відповіддю були лише обіцянки і байдужість. Зарплати в галузі мізерні – люди одержують по 146, 120 і навіть по 75 гривень. Головною думкою розмови з нами стала фраза однієї з доярок: “МИ СЬОГОДНІ НІКОМУ НЕ ПОТРІБНІ!”
Побачили ми того дня і територію тракторної бригади, точніше, те, що від неї залишилося, приміщення колишнього дитячого садка, яке вже теж розбирають.
Хотіли ми поділитися враженнями від побаченого і почутого із В.П. Бондариною, але зустрілися лише наступного дня, коли він сам знайшов мене в
Бершаді на конференції ветеранів.
Отже, що сказав Володимир Бондарина:
– Зараз у нас відбувається переділ землі. Весною у мене була розмова із В.С. Сторожуком, який мені заявив: “Якщо хочеш, щоб я тобі не колотив, то дай мені 100-150 гектарів землі, будемо разом її обробляти і будемо мати ти і я”. Я сказав: “Якщо це так, то виходить, що завтра прийде ще хтось і мені, щоб відкупитися, треба дати 100-150 га ще комусь, щоб не колотили”. От вони й знайшли інший варіант – ініціативну групу, яка всім колотить.
Якщо в когось є бажання вийти з господарства, то вони мають прийти, розірвати попередній договір, укласти новий будь з ким, хто ефективніший. Ніхто проти цього не перечить. Вони ж пішли по іншій схемі: не розриваючи договорів, ініціативна група підписувала їх по-новому. Було навіть таке, що приходили до бабки, сиділи півтори години, і ця бабка підписувала з ними договір. А потім приходила до голови села і казала: “ Я там підписала договір, бо не могла збути з хати. То я хочу назад до Бондарини”.
У нас нема ніякої заборгованості по платі за землю, у Пенсійний фонд, по зарплаті. Вона низька, але це в тваринництві. Бо нема продуктивності. Ті капіталовкладення, які даємо в галузь, не виправдовують себе. 330 тисяч збитків за минулий рік! Чому? От ви вчора поїхали, а сьогодні всі ті, що з вами говорили і показували, з 3-літровими банками молока йшли з ферми і зранку, і ввечері. Так, кажуть, добирають свою зарплату. Та сама головний зоотехнік організувала на фермі свій клан. Я сказав: “Твоїх поросят, яких ти по 18 штук дома тримаєш, годувати не буду.”
А хто вам сказав, що тварин годують раз на день? Так, важка цього року ситуація з кормами, але ми заховали в кормоцеху 3 тисячі тюків соломи, є ще скирта. Виручає і падалішній ячмінь. Ми пішли на те, що пустили зернову кукурудзу на силос і вперемішку з цим ячменем закладаємо корми. Заготовили близько 500 тонн силосу і сінажу.
Торік на фермі повністю відремонтували жолоби, водогін, на цей рік запланували заміну транспортерів. Так, над одним приміщенням розкритий дах. Але стихія сталася під час жнив, тому ми спочатку відремонтували дахи у зерноскладах, майстерні, а зараз люди зайняті на других жнивах, які не менш напружені, ніж перші. Посіяли 270 га ріпаку, 340 га пшениці, заявилися дружні сходи. Підготували 120 га глибокої оранки.
Володимир Петрович обурювався, що комісія, створена розпорядженням голови райдержадміністрації, виїхала і виділила землю в натурі 434,2 умовних кадастрових гектара, не показавши йому при цьому розпорядження і не чекаючи сільського голови, щоб вивчити ситуацію. А вона, на його думку, така: справді, О.Ф.Кавун подав 167 договорів на реєстрацію, але з них 46 людей переуклали свої договори з ним, В.П. Бондариною, цього ж року. А голова села не може двічі реєструвати один і той же договір на оренду однієї й тієї ж землі. 6 чоловік померли, їхню спадщину ще ніхто не оформив, за які підприємство сплачує як по невитребуваних сертифікатах. Голова села, поки не вивчить цієї ситуації ( а в нього є по закону 30 днів), не приймає ніякого рішення. Тут приїхала комісія і виділяє землю. Складено акт про виділення землі в натурі і все.
– Коли я, – сказав В.П. Бондарина, – показав ксерокопію цього акта прокуророві, він засміявся, мовляв, там нема що оскаржувати.
Далі Володимир Петрович продовжив:
– Вважаю, що це лобіювання інтересів одного із суб’єктів сільськогосподарської діяльності. Ініціативна група – це фактично 11 чоловік, які будоражать все село. Розумієте, що таке зараз розірвати Серебрію на два шматки? Це вже нічого не буде. Вважаю, що це рейдерство. Людей у селі забезпечують робочими місцями наше підприємство і школа. Ми виплачуємо орендну плату. Тісно співпрацюємо з Удицьким цукрозаводом, він фінансує під буряк, готовий вкладати кошти, щоб забезпечити на наступний рік собі бурякосіючу зону. Працюємо з ними по договору співпраці під вирощені буряки. Це не інвестор, а партнер.
Щодо будівництва. Ми обгородили зернотік, відремонтували склад. За рахунок підприємства перекрили дах будинку культури, відремонтували приміщення бібліотеки.
Зарплату ми виплачуємо місяць у місяць, її середній розмір 425 гривень. Дотримуємось розцінок згідно із законодавством.
® ® ®
Отже, вислухано дві сторони. Який же висновок можна зробити? Найголовніший: люди відчули, що саме вони є господарями, справжніми власниками землі і саме вони, а не хто інший мають право розпоряджатися своєю власністю. Перешкодити їм у цьому ніхто не має права. А якщо дивитися на людей як на дешеву робочу силу, не зважати на те, що це ЛЮДИ, то матимемо подібні колізії. Кому віддати землю, вирішують тільки її власники. І вони дивляться на те, як господарює той чи інший керівник, які в нього результати, як він ставиться до людей. Не думаю, що навіть якщо частина власників паїв обере собі іншого господаря, село розділиться. Навпаки, здорова конкуренція сприятиме дальшому розвиткові
Серебрії. Адже все пізнається в порівнянні.
Коли залишали село погожим сонячним днем, знову пригадалися слова вірша:
Серебрія! Їдьте, не
баріться,
Стежки-рушники
розстелить білі.
Зачарує і не раз насниться
Писанка в тополях на
Поділлі…
Федір ШЕВЧУК.
с.
Серебрія.
вранці -2…-4° 
