Вишивання – своєрідне захоплення, яке, за її словами, передалося їй у спадок від бабусі, мами і свекрухи. Чим саме воно її приваблює пояснити не може, але зізнається, що від голки і нитки, особливо останнім часом, не може відірватися. Щоб не робила, чим би не займалася, а обов'язково візьме їх в руки.
Певний слід у її творчості залишила й школа. Дівчатка тоді вишивали на уроках трудового навчання.
У сімейній колекції є також речі, вишиті одним із її синів Назаром, який зараз на службі в армії.
Торік Марія Дмитрівна, коли її син закінчував 11 класів, вишила на прохання його однокласників рушник для школи. Він теж об'їздив не одну виставку.
Майстриня, вишиваючи, не ставить за мету мати від того якусь матеріальну вигоду. Інша справа, коли треба щось подарувати.
Удосконалюючи свою майстерність, зробила своєрідне відкриття – щороку у творчості додається щось нове, неповторне. Відносно узорів, то син передплачує спеціальний журнал. Купляють таку літературу і на базарі. Але чи не найбільшого ефекту домагається вона, коли їх комбінує.
За її переконанням, цьому навчати повинні у всіх школах. Адже, крім того, що цей вид мистецтва розвиває уяву, любов до прекрасного, сам процес вишивання ще й неабияк заспокоює.
У дитячому садочку, де вона працює, у старшій групі теж роблять спробу ознайомити дітей з чарівним світом вишивання. І хто знає, чи не знайдеться тут послідовників М.Д. Кавки у її захопленні.
Павло КУШПЕЛА,
кореспондент газети.
вранці -2…-4° 
