– Звісно, участь у міжнародній конференції – це чудова нагода професійного вдосконалення. Ярославе Ігоровичу, цікаво, а чому там навчали наших кращих вчителів?
– Насамперед хочу сказати, що у цій конференції брали участь шістдесят три вчителі з десяти країн. Українська делегація була найчисельнішою – у її складі було десять вчителів, яких обрано із 280 претендентів. Такому конкурсу може позаздрити будь-який вищий навчальний заклад. Нас знайомили з системою освіти США, з історією, культурою, економікою цієї країни. Протягом восьми тижнів ми навчалися і самі проводили уроки, брали активну участь в семінарах, тренінгах, словом, переймали досвід.
– Які характерні особливості американської системи освіти? Яке там ставлення держави до освітянських проблем?
– Їхня система освіти відрізняється від нашої набагато глибшою спеціалізацією. Це стосується всіх рівнів: адміністрації, вчителя, учня. Директор школи, наприклад не має права викладати і відповідно не може бути членом вчительської профспілки, тобто кожен захищає свої інтереси окремо і може це робити більш якісно. Участь у профспілці не є обов’язковою – кожен вирішує сам. Трудові спори вирішуються на рівні старших адміністраторів, якщо не вирішуються – то можна звернутися до суду. Вчителі, як правило, спеціалізуються по різних класах і рівнях. Наприклад, вчителі молодших класів викладають тільки в одному класі: тільки у першому, тільки у другому і т.д. Тобто, діти не переходять з учителем до наступного класу. Вони переходять до наступного вчителя. Забезпечення шкіл та піклування про школу зі сторони держави, як кажуть американці, недостатнє. Але цій “недостатності” ми можемо тільки позаздрити. У Боузмені, штат Монтана, у школі вчиться 1200 учнів, є кілька спортивних залів, басейн, 800 комп’ютерів. У кожному класі є відеомагнітофон, телевізор, DVD та проектор. У школах США реалізується урядова програма “No child left behind”, що можна перекласти як “Жодної дитини поза навчанням”. Тобто, кожна дитина має бути втягнутою у навчальний та виховний процес.
– Що можна сказати про якісні характеристики знань наших учнів у порівнянні з американськими?
– Я зустрічав там наших студентів, які поїхали на навчання у США по програмах обмінів. Інна із Запоріжжя провчилася рік в американській школі, склала екзамени і зараз навчається у коледжі. Всі наші студенти, яких я знаю, що навчаються там, показують високі результати. Тобто, наша система освіти досить ефективна. Ми можемо зробити її ще ефективнішою, використовуючи новітні технології викладання, запозичуючи все краще, що є у інших.
– До речі, а як і чим американські вчителі зацікавлюють школярів?
– Ви знаєте, хтось із відомих людей сказав: “Розкажи мені – я забуду, покажи мені – я запам’ятаю, втягни мене у роботу – я буду знати”. Ось такого принципу і дотримуються тамтешні освітяни у своїй педагогічній діяльності. Вони досить активно залучають учнів до навчання нестандартною постановкою проблеми, обговоренням якогось питання тощо.
– Ярославе Ігоровичу, яким чином позначиться ця участь у міжнародній конференції на вашій особистій педагогічній діяльності?
– Нас, випускників цієї програми, називають “alumn”. Це слово з латинської мови можна перекласти, як “ті, що несуть світло”. Ми принесли світло у наші громади і готові ним поділитися. У мене, як випускника цієї програми, є прямий вихід на американське посольство в Україні, на всі програми обміну, які фінансуються урядом США, а їх поки що є багато. Існують програми обміну для школярів, учителів, адміністрації. Директор нашої школи Г.О. Погончик, наприклад, брав участь у програмі PiE і успішно. Григорій Олексійович протягом восьми днів також брав участь у міжнародній конференції для шкільних адміністраторів у Кіровограді. Він потрапив у число чотирнадцяти кращих шкільних адміністраторів минулого року. Існують програми обміну для суддів, прокурорів і адвокатів. У мене є зв’язки з американськими університетами, школами, учнями та викладачами. Усе це можна і я буду з користю використовувати для моїх учнів, для громади міста, Вінниччини і для України. Чи варто це робити? Відповідь буде однозначною: “ Так”. За останні три роки, що я брав участь у різних програмах і конкурсах, виграв для своєї школи призів на суму майже 5 200 доларів США, і для себе особисто літератури на 325 доларів.
– Ярославе Ігоровичу, хоча б кілька слів про культурну програму…
– Протягом майже двох місяців ми були студентами, вчилися і давали уроки, обмінювалися досвідом, працювали і відпочивали з нашими колегами з інших країн. Культурна програма для нас також була дуже насичена. Більше тижня жили у столиці Сполучених Штатів Вашингтоні, відвідали більшість музеїв та історичних місць, були в українському посольстві в США, де я, до речі, зустрів нашого земляка з
Бершаді. Крім столиці, ми побували у восьми штатах, відвідали Glacier National Park та Yellowstone National Park, побували у місті привидів Баллаку, у якому люди живуть три дні на рік. Вражень від поїздки у мене надзвичайно багато і я завжди готовий поділитися усім, чого там навчився, усім що побачив і взяв для себе.
– Які проекти маєте намір запропонувати школі, громаді, освітянам найближчим часом?
– Ми, члени української делегації на міжнародній конференції, домовилися, що будемо тримати і розвивати зв’язки між собою. Я запропонував створити базу даних сильних учнів різних країн. Це дало б змогу налагоджувати стосунки між школами, учнями, вчителями, адміністраціями і через посольства з країнами, що, в свою чергу, відкривало б широкі можливості для культурного збагачення, спілкування, більш досконалого оволодіння мовами.
Обов’язково буду проводити тренінги з учителями англійської мови (у мене є відповідний сертифікат), на яких будемо спільно навчатися, обмінюватися досвідом. До речі, отримав запрошення Програми партнерства між Львівським національним університетом імені Івана Франка та Орегонським університетом (м. Юджин, Орегон, США) до участі у тренінгу “Навички англомовного письмового наукового спілкування для українських науковців”, який відбувся 24-25 вересня 2005 року у Львівському національному університеті імені Івана Франка.
Є й інші задуми. Наприклад, хотілося б придбати супутникову антену для школи, щоб проводити телемости тощо.
– Що ви маєте на увазі, коли кажете: “Вкладати кошти у майбутнє – це вигідно”?
– Я дійсно вважаю, що найкращі інвестиції – це інвестиції в освіту, в навчання дітей та молоді. Адже коли ми дамо учням якісну освіту, то вони стануть справжніми, порядними людьми, висококласними спеціалістами, а, значить, більше користі приноситимуть громаді.
– Дякую вам, Ярославе Ігоровичу, за розмову. Щиро бажаю не зупинятися на досягнутому і нехай якомога більше ваших творчих задумів втілиться у життя.
Вів розмову
Василь ВЕРБЕЦЬКИЙ,
м.
Бершадь.
вранці -2…-4° 
