На життєвій ниві цього працелюбного і доброго чоловіка всього було – і радості, і журби.
Важко родині жилося у 1932-1933 роках. Та старанні батьки працювали від зорі до зорі, щоб вижити, прогодувати сім’ю. Ніхто не помер з голоду. У 1939 році Сергій Рекута пішов до школи. Та Велика Вітчизняна війна забрала дитинство, найкращі шкільні роки. Страшна звістка прийшла у сім’ю – загинув батько. Підліткові Сергію разом із своїми рідними та ровесниками довелось важко працювати. Запрягали своїх корівок, волів, обробляли забур’янені поля, орали та засівали понівечену війною землю. З труднощами вдалося закінчити 7 класів.
Нелегким був і 1947 рік. Голодовка, важка робота забирали останні сили. Сергій працював їздовим, щоб одержати котелок кулішу чи каші.
Розумний і допитливий хлопець, він старанно працював, був відповідальний і дисциплінований. Зумів завоювати авторитет і повагу односельців та керівництва колгоспу. За сумлінну працю уже до 1954 року був нагороджений похвальними грамотами та грошовими преміями. Тож С.П. Рекуті доручають очолити рільничу бригаду, обирають секретарем комсомольської організації. Всім запам’яталися його слова на перших зборах: «Дисципліна праці, удосконалення її – надзвичайно важлива справа». І його слова ніколи не розходилися з ділом. За 3 роки бригада Сергія Рекути стала найкращою у колгоспі. Правління високо оцінило його старанність і працьовитість, організаторські здібності. Він їде у Москву на ВДНГ. Йому вручають золоту медаль і на той час цінний подарунок – велосипед. А в 1958 році бригада Рекути виростила найвищий урожай цукрових буряків у районі. Він одержує високі нагороди – орден «Знак Пошани», а в 1962-му – орден Трудового Червоного Прапора.
Енергійний, наполегливий Сергій Петрович вміло поєднує сумлінну працю із навчанням у вечірній школі, після закінчення якої поступає на навчання в Уманський сільськогосподарський інститут. І в 1970 році одержав диплом вченого агронома.
Здібного, вмілого організатора Сергія Петровича призначають завідуючим дільницею у бригадне село Тирлівку. Правління колгоспу не помилилось у своєму виборі.
Дільниця, очолена ним, протягом п’яти років завжди була в числі кращих.
Починаючи з 1976 року, Рекута – агроном першої сіво - зміни у Шляховій, а згодом і головний агроном колгоспу.
На цій відповідальній посаді він працював до 1996 року.
Сергія Петровича обирали депутатом Вінницької обласної ради двох скликань.
Досвідченого і вмілого організатора, старанного працівника односельці обрали його головою Шляхівської сільської ради. Після виходу на заслужений відпочинок Рекута ще 3 роки працював завідуючим хімічним складом.
Доля прихильна до цього мудрого і доброзичливого чоловіка. Вона подарувала йому велике сімейне щастя. У 1956 році одружився з коханою і гарною дівчиною Онисею Андріївною. У повазі, любові та злагоді прожили ці славні роки. Виховали двох гарних синів, допомогли їм здобути вищу освіту. Сини вибрали свої дороги у доросле життя.
Віталій – продовжив гарну справу батька – агроном.
Живе і старанно працює у Теплику. Молодший Олександр – архітектор, живе і працює у Вінниці. Радують дідуся і бабусю четверо онуків.
Вони такі ж старанні та працелюбні, як їхні дідусь і бабуся та батьки.
Має ця гарна родина уже маленьке сонечко – правнучка Макарчика Рекуту, якого всі дуже люблять.
Будучи на заслуженому відпочинку, Сергій Петрович продовжує трудитись. Нині він голова Шляхівської ради ветеранів війни та праці. Двадцять четвертого липня у Сергія Петровича день народження. 79 літечко шанобливо вклониться цьому доброму, трудолюбивому, з приємною усмішкою, з щирою душею і добрим серцем чоловікові.
Шановний Сергію Петровичу! Довго і щасливо живіть, працюйте, добро та радість людям несіть.
Бажаємо Вам міцного здоров’я, Божого благословення на многії літа!
Вікторія ГОНЧАР, вчителька-пенсіонерка. с. Шляхова.
вранці -2…-4° 
