Відомо ж бо, що у людей, які досягли висот, завжди є свій маленький секрет.
Родом Григорій Погончик із мальовничої Баланівки. Що таке сільська праця, знає не з розмов, оскільки все дитинство провів у селі. Після закінчення восьмого класу йому пропонували вступати до військового училища. Успішно пройшов відбір, медичну комісію, але оскільки навчався він чудово, то директор не поспішав віддавати документи, бо не хотів втратити такого здібного учня.
Після успішного закінчення школи в рідному селі хлопець вступив до Миколаївського професійно-технічного училища, яке також закінчив із відзнакою. Став токарем 4 розряду, влаштувався на роботу на Південний турбінний завод. Оскільки мав міцне здоров’я та статуру, навчався в школі олімпійського резерву, виступав у першості України з веслування на каное, став кандидатом у майстри спорту. Згодом – військова служба у НДР (Німецька Демократична Республіка). Був відмінним військовослужбовцем, мав гарний зовнішній вигляд, розумну голову.
Пройшов 13 жорстких відборів. По закінченню служби йому було видано рекомендаційний лист, за яким він міг вступати до будь-якого вишу.
Вибрав Григорій Олексійович педагогічну ниву. Після закінчення історичного факультету Вінницького педагогічного інституту йому було запропоновано аспірантуру, але вабив молодого фахівця тернистий шлях сільського вчителя.
Михайлівка, Війтівка, П’ятківка, інші села – це ті населені пункти, в яких сходила зоря Григорія Олексійовича.
Інколи доводилося ходити пішки, а шлях неблизький – до двох десятків кілометрів.
Але це не приглушувало ентузіазму, любові до педагогіки.
У 1988 році місцем його роботи стала Бершадська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1. Перед цим у Григорія Олексійовича було дві пропозиції: стати директором школи або заступником завідувача райвно. Довго не думав, обрав школу. Роботу на новому місці почав із ремонту, адже стан приміщення був плачевний – гнилі стіни, дірявий дах, у спортзалі половина підлоги також гнила.
Школа не мала власного овочесховища та майстерні, у старому корпусі весь дах також протікав. Але це не налякало директора, він активно працював над тим, аби довести до ладу приміщення та створити нормальні умови для навчання. Григорію Олексійовичу і колективу вчителів доводилося самим ремонтувати та добудовувати навчаль - ний заклад. Спасибі, багато підприємств міста допомагали фінансово. На той час у школі навчалось майже 1800 дітей, а педагогічний колектив об’єднував майже 100 вчителів.
І тоді, і тепер перша школа вирізнялась якістю знань учнів. Саме знання, а не оцінки – тут на першому місці. Звісно ж, наші педагоги дбають, щоб кожен учень був хорошою, культурною, вихованою людиною. В педагогічному колективі Григорій Олексійович підтримує справедливість, до всіх працівників школи у нього рівне ставлення. Від усіх вимагає сумлінно виконувати свої обов’язки, власним прикладом показує, як потрібно працювати. В активі школи не одна подяка від вищих навчальних закладів за якісну базову освіту. Школа понад десять разів підряд займала перше місце у Всеукраїнському історичному конкурсі учнівської творчості «Об’єднаймося ж, брати мої!».
Також колективи автентичного народного співу, агітбри - гади, команда КВК, спортсмени школи, учні, які брали участь у різних конкурсах і олімпіадах, ставали неодноразовими призерами районних, обласних та Всеукраїнських конкурсів. І це все під керівництвом Григорія Погончика. За сумлінну працю він був відзначений нагородами міністерського рівня та першою обласною педагогічною премією.
Окрім педагогічної ниви, він плідно працює і в журналістиці. Ще з студентських років Григорій Олексійович збирав цікаві матеріали і вже тоді починав реалізовувати себе, як журналіст.
Нині він ще й один із провідних краєзнавців області.
Його перша книга «Любов душі моєї – Баланівка» видана у 2010 році. Краєзнавство – це дуже важка і чимала за обсягом робота, адже іноді на те, щоб зібрати й оформити матеріал з тієї чи іншої теми, може піти кілька років. Роз’їжджаючи по селах, він збирає усну історію, фотокартки, працює з архівами, а потім це використовує у своїх книгах.
Тематику він розробляє сам – від найдавніших часів до сьогодення, звертає увагу не тільки на яскраві постаті, а й на звичайних людей. Для нього життя кожної людини – це одна із складових історії нашої держави. Григорій Олексійович був удостоєний ра - йон ної премії імені Василя Думанського, обласної премії «Золоте перо», є членом Національної спілки журналістів України та Національної спілки краєзнавців України.
Німеччина, Польща, Греція, Ізраїль, США – країни, в яких довелось йому побувати у зв’язку із журналістською і видавничою діяльністю. Григорій Олексійович є співробітником Інституту Холокосту США, днями він виступив там на конференції. Його матеріали публікуються не тільки в українській, а й зарубіжній пресі.
Своїм прикладом Григорій Олексійович показав, що найголовніше в житті – це любов до того, що ти робиш, оскільки без любові не буде і результатів. Щасливі ті люди, хобі яких – їхня робота, а робота – це їхнє хобі. Сьогодні я маю щастя навчатись у чудовій шкільній атмосфері, і це завдяки праці педагогічного колективу та директора Григорія Олексійовича Погончика, під чиїм мудрим крилом працює наша школа. Від імені всього учнівського колективу дякуємо Вам за Вашу сумлінну працю!
Дмитро КРАСИЛЕНКО, президент Бершадської ЗОШ І-ІІІ ступенів №1, громадський кореспондент.
вранці -2…-4° 
