Після закінчення навчання у школі розпочав трудову діяльність у колгоспі, та невдовзі розпочалася Велика Вітчизняна війна. І, будучи ще зовсім юним, він мусив одягнути солдатську форму. У складі військ 2-го Українського фронту пройшов із визвольними боями рідну Україну, братню Молдову, сусідні Угорщину, Чехословаччину, Румунію, Австрію. Під час кровопролитних боїв Яссько-Кишинівської операції трапилося, що в траншеї він зустрівся зі своїм дядьком Павлом – радощам не було меж.
Як відгриміли останні зал пи війни, молодий воїн змінив напівавтомат (переобладнаний ним же із карабіна) на кермо трактора. Працював у колгоспі, засіваючи хлібом відстояну в жорстоких боях землю. Та в ньому не згасав потяг до навчання – і в 1947 році хлопець став студентом Київського політехнічного інституту. Тут він не тільки відмінно вчився, здобував інженерну підготовку, а й серйозно займався науковою роботою.
Після закінчення вишу вступив до аспірантури, успішно захистив кандидатську дисертацію, працював у складі групи науковців над розробкою єдиної серії потужних синхронних та асинхронних машин.
З 1955 року Дмитро Якович працював на кафедрі теоретичних основ електротехніки.
Брав участь у науково-дослідній роботі по розробці компенсаційних перетворювачів, яка має велике народногосподарське значення. З 1962 року доцент Д.Я. Глухов завідував кафедрою загальної електроніки і продовжував свою наукову діяльність. Ним написано і опубліковано 60 робіт, серед яких посібники для студентів загальнотехнічного факультету з питань теоретичних основ електротехніки та загальної електротехніки.
Понад 20 років Дмитро Якович займався дослідженнями в новому науковому напрямку: застосування повздовжніх реактивностей у перетворювачах для вирішення проблеми електромагнітної сумісності. За результатами цих досліджень опубліковано понад 40 наукових статей.
Багато сил і часу віддавав Д.Я. Глухов навчальному процесу. Не менше уваги приділяв і громадській роботі. Він був членом президії науково-методичної ради з питань електротехніки Мінвузу СРСР, головою науково-методичної ради з питань загальної електротехніки Мінвузу УРСР, членом секції енергетиків науково-технічної ради Мінвузу УРСР, членом редколегії журналу «Енергетика».
Коли Дмитра Яковича запрошували на симпозіум в Москву, присвячений проблемам енергетичної галузі СРСР, він представляє дві республіки – Україну і Молдову.
Досить часто бував у відрядженнях у Сибіру на будівництві найпотужніших гідроелектростанцій Радянського Союзу – Красноярської, Братської, Саяно-Шушенської ГЕС.
Планувалася поїздка в Індію для читання лекцій англійською мовою в столичному університеті, але сімейні обставини змусили відхилити ці плани.
За бойові та трудові заслуги Д.Я. Глухов нагороджений сімома медалями, знаком «Відмінник енергетики та електрифікації СРСР», двома грамотами Мінвузу УРСР, удостоєний подяки Мінвузу СРСР за застосування технічних засобів в навчальному процесі.
Слід згадати і про те, що завдяки зусиллям Дмитра Яковича, на численні прохання прихожан, у 90-их роках було повернуто Великокиріївській громаді у власність церкву.
Дмитро Якович звертався за цим дозволом до найвищого керівництва у столиці.
Помер Д.Я. Глухов, перебуваючи на роботі, від важкої хвороби – інсульту. Похований за заповітом біля своїх батьків на сільському кладовищі.
Валерій РУДЬ, племінник
вранці -2…-4° 
