Незабаром шістдесят років мине, як у наше село Шляхову приїхала тендітна, весела, з приємною усмішкою, тонким почуттям гумору молода вчителька Олена Танасівна Васильченко.
Народилась вона у селі Глинянець Немирівського району у бідній селянській родині.
На життєвій ниві цієї привітної та доброї жінки всього було – і радість, і горе, і успіх у праці. Важко жилося родині у 1932-1933 роках. А потім нелегкі роки воєнного лихоліття та післявоєнний період. Голод, бідність та постійні нестатки.
У дванадцять років дівчинка залишилась напівсиротою – відійшла в інший світ її матуся. Турботливий батько віддавав усі сили, щоб виростити і гарно виховати дітей, дати їм освіту. Допитлива, старанна Олена добре навчалась, допомагала батьку в домашніх справах. Після закінчення школи вступила в Немирівське педучилище, яке успішно закінчила. Усе її неспокійне та цікаве трудове життя пройшло у Шляхівській середній школі. Починала в 1953 році з роботи вчителя математики у 5-7 класах.
Наполеглива та відповідальна, вона вміло поєднувала працю та заочне навчання у Вінницькому педінституті на факультеті початкових класів. Після закінчення вузу Олена Танасівна 30 років присвятила навчанню та вихованню учнів початкових класів.
Доброзичлива, енергійна вчителька швидко завойовувала авторитет і шану серед вчителів та односельчан. Її поважали у селі за доброту, уважність, як творчого педагога та близьку усім людину.
Турботлива, співчутлива, вона завжди поспішала на допомогу до всіх, кому потрібно.
Праця з маленькими хлопчиками та дівчатками – найкращий, найвагоміший період у її педагогічній роботи. Вона переконалась, що це поклик душі. Ці маленькі горді душі з великим інтересом прислухаються до порад своєї першої учительки, намагаються виконувати домашні завдання якнайкраще, з великою радістю поспішають до школи. У неї завжди були кращі класи з відмінниками та хорошистами. Олена Танасівна вміла знаходити взаєморозуміння з батьками, а тому діти разом із ними допомагали втілювати у життя її прекрасні задуми.
Олена Танасівна віддала 35 років навчанню та вихованню шляхівчан. Кожному своєму вихованцеві подарувала часточку свого серця та душі.
Вона брала активну участь у громадському житті села.
Була лектором товариства «Знання», агітатором, постійно допомагала разом із учнями та батьками колгоспу під час весняних та осінніх польових робіт. За те має подяки, похвальні грамоти, нагороджена медаллю «Ветеран праці».
І доля прихильна до цієї доброзичливої та щирої жінки – подарувала їй сімейне щастя.
Разом із мудрим і добрим чоловіком Михайлом Євменьовичем Олена Танасівна виховала двох гарних і розумних дітей. Син Станіслав – військовий, живе і працює з сім’єю у Шепетівці. Донька Валентина – учителька української мови та літератури, зять Павло – інженер. Живуть і сумлінно трудяться у рідному селі. Є вже четверо милих і кмітливих онуків: Оленка, Іринка, Сергійко, Михайлик. Все прекрасне і розумне їм було від кого успадкувати.
Нині Олена Танасівна на заслуженому відпочинку. Вона дякує долі, що життя склалося саме так. У неї щаслива старість. Донька Валя та зять Павло, з якими вона живе, зігрівають її теплом своїх сердець, постійною увагою та турботою.
Хоч роки вже підкошують здоров’я, але Олена Танасівна не сидить без діла. Допомагає дітям доглядати курей, качок, гусей, порається на городі. З радістю відпочиває біля своєї затишної та охайної оселі, яка з ранньої весни до пізньої осені вбирається в український віночок із різноманітних квітів: крокусів, троянд, гладіолусів, хризантем.
Днями Олена Танасівна відзначила свій поважний ювілей. Вісімдесятий грудень завітав у гості до цієї прекрасної жінки. Ми сердечно вітаємо дорогу колегу і подругу! Щиро зичимо міцного здоров’я, довголіття на ціле століття, а в серці завжди хай квітує весна.
Вчителі-пенсіонери та друзі: Вікторія ГОНЧАР, Марія ОВСЯДЕНКО, Ніна КРАВЕЦЬ, Марія ЛИТВИНОВА, Надія САМАНДАС
вранці -2…-4° 
