Прикро, що про відомих хліборобів, новаторів сільськогосподарського виробництва Василя і Федора Кавунів доводиться зараз писати і говорити в минулому часі – відійшли брати у засвіти.
Та їхню справу продовжує Олександр Федорович Кавун, теж неординарна людина, представник нової генерації хліборобів. Він не тільки перейняв усе найкраще від своїх попередників, а й примножив його, увійшовши у двадцять перше століття із солідним багажем досвіду і знань, із ученим кандидатським ступенем.
… У школі він був здібним учнем, учився добре, разом з атестатом одержав золоту медаль. При виборі професії не було в нього жодного сумніву – поруч із батьковою стежиною протоптуватиме й свою у тому ж напрямку. З раннього дитинства бачив, як тато працює, які нелегкі його турботи. Це дуже нелегко – бути керівником господарства, постійно перебувати в напрузі, дбати про врожаї, тваринництво і ще про десятки інших напрямків. І щоденно – робота з людьми.
Федір Михайлович завжди відчував відповідальність за тих, хто колись довірив йому свою долю. І коли у житті сина настав відповідальний момент вибору, швидше для годиться спробував відрадити від сільгоспінституту, але Сашко тоді наполіг на своєму.
Роки навчання в аграрному виші поєднував із літньою роботою помічником комбайнера у рідній Серединці. І досі вдячний за мудрі уроки своїм першим наставникам Іванові Остаповичу Жуку та Олександрові Гнатовичу Герасимчуку.
Встиг Олександр Кавун і школу життя пройти – із армії повернувся старшим сержантом. Так склалося, що починалася його трудова біографія не в рідному селі, а в Бирлівці. Це село теж знакове у його житті. Адже молодому головному агрономові пощастило працювати з прекрасним наставником – Антоном Федоровичем Андрейцовим. А ще більше поталанило тут на майбутню дружину Катерину, випускницю Верхівського сільгосптехнікуму. Зрештою, саме тут Олександр Федорович серйозно почав працювати над дисертацією.
…Коли ХХ століття завершувало свою ходу по планеті, і до його завершення залишалося менше двох років, вирішив піти на заслужений відпочинок і Федір Михайлович – справді ж бо, Серединці віддано майже три з половиною десятиліття, воно стало одним з найкращих сіл району. Лише випадковість перешкодила тому, що він не став Героєм Соціалістичної Праці.
Той день – 18 червня 1999-го – став пам’ятним для Серединки. На загальних зборах батько Федір Кавун передав естафету синові Олександрові Кавуну, який лише перетнув 30-річний життєвий рубіж.
Думаю, жителі Серединки не помилилися у своєму виборі. Олександр Федорович уміло веде господарство, враховує усі вимоги часу, прагне впроваджувати найновіші досягнення аграрної науки, при цьому не забуває про мудрі уроки своїх знаних попередників.
Не раз доводиться бувати у Серединці. Село невелике, усі знають один одного; це як одна велика родина. Уміють тут добре трудитися, а при потребі зібратися на свято. Традиційними стали дні села, приурочені до дня народження письменника-земляка Василя Думанського, Спаса, Дня пасічника, завершення жнив і чергової річниці незалежності України. На цих зборах слово обов’язково бере Олександр Федорович, детально аналізує зроблене, вручає відзнаки кращим трудівникам. Облаштовуються виставки робіт народних майстрів, аматори виступають з концертом. У цей день сільський будинок культури переповнений.
Цій традиції вже майже два десятиліття.
Її вже перейняли й інші територіальні громади.
Та все одно Серединка була і залишиться якщо не серединою світу, то центром Європи. І, як сказав незабутній Василь Думанський, теплою крапкою на карті України. У цьому переконані жителі благословенного села, і найперше – керівник місцевого товариства Олександр Кавун. Те, що колись сприймалося як жарт, з часом перетворилося на глибоке переконання.
Федір ШЕВЧУК
вранці -2…-4° 
