Він виділяється кремезною, хоч і невисокою постаттю, неспішною, але впевненою ходою. Все це простежується і в його характері та манері розмовляти. Обов’язковий та рішучий у діях, він завжди націлений на результат.
І в цьому теж помічається колишній спортсмен-борець. Крім усього, він досконало знається в усіх тонкощах сільськогосподарського виробництва в нинішніх ринкових умовах, має неабиякі організаторські здібності й досвід, знаний в районі та області керівник, хоча йому 19 червня виповнюється тільки п’ятдесят. Отакі загальні штрихи до портрета ювіляра.
Рід Савченків давно вріс міцним корінням у Крушинівці. З діда-прадіда хліборобський, відзначався неабиякою працьовитістю та селянською кмітливістю. А ще – умінням навести лад в господарстві. Все це з дитинства увібрав у себе Сергій Павлович, як і вміння переборювати труднощі. Великого удару долі зазнав разом з обома сестрами, коли одинадцятирічним залишився без батька. Тож став головним мужчиною в сім’ї. Питання з вибором професії у нього не стояло – відразу вирішив присвятити себе селу, сільськогосподарському виробництву, вступивши до Уманського сільгоспінституту.
Після його закінчення для нього чомусь не знайшлося місця роботи в рідному районі, тож працювати розпочав у сусідньому, Теплиць - кому – спочатку головним агрономом, а потім головою колгоспу, вивівши своє господарство в одне з кращих.
Ось тоді його молодого, але вже знаного, запросили головувати у рідні місця – саме в цей час пішов на заслужений відпочинок відомий керівник великого маньківського господарства Б.Д. Булка. Це було восени 1998го. І як виявилося, Сергій Павлович не помилився у своєму рішенні, хоч проблем на нього вже відразу навалилося чимало. І, насамперед, найбільші в районі борги, які довелося ліквідовувати досить непросто. Ось де згодилися його знання ситуації і рішучість, а ще підтримка земляків.
Все це відбувалося в період, коли «згори» насаджували реформи – розпаювання, перехід до ринкової економіки, яка перетворилася в суцільний «базар». Поруч гинули відомі господарства. Розхитати ситуацію, розділити й маньківське на три частини прагнули чимало «рятівників». Але Савченко не дозволив, відстояв людське багаторічне надбання, хоч далося це важко. Разом з тим, підтримав створення селянських фермерських господарств у селі. Він, як висловлюється, за здорову конкуренцію, бо роботи біля землі вистачить всім, хто хоче і вміє її обробляти. Жаль лише, що реформам в сільському господарстві й понині не видно кінця.
Не завжди можна було зрозуміти, розповідає С.П. Савченко, чому спішно це робилося. Адже маньківське господарство серйозно займалося і соціальною сферою, і дороги будувалися, люди мали соціальні гарантії. Тут працювали до семисот працюючих, яких тепер тільки до ста тридцяти. Колись тут було до чотирьох тисяч гектарів землі, і на натуральну оплату видавалося тільки до трьохсот тонн зерна. Тепер, коли землі більше двох тисяч гектарів, зерна видається за оренду паїв до двох тисяч тонн. Виходить, що навантаження на гектар зросло он як, а потрібно ще якось розвиватися, утримувати соціальну сферу.
Можливо, реформи в цілому і правильні, розмірковує Сергій Павлович, але поки що в селах виникло ще більше проблем, ніж було. Як тільки так триватиме далі, сіл може не стати взагалі. І невідомо, як можна цьому запобігти. Наприклад, глину копали колись в себе, будувалися, діяв цегельний завод, аж поки не почали вимагати за неї ліцензію. Можливо, це і правильно, от тільки чому вона коштує мало не стільки, як за видобуток нафти.
Коли С.П.Савченко очолив господарство, до половини збитків у районі припадало саме на маньківське. Але поступово оті борги «розмели», виплати почали зростати. Навіть тепер, в непрості для села часи, тут будують великий склад, реконструюють сушарку під використання газу, робиться чимало ще іншого. Багато з того, що хотілося, звичайно, не зроблено, зізнався керівник, але на те були об’єктивні причини, хоч допомагаємо, де тільки можемо – і школам, і дитячим садкам, підтримуємо спорт, допомогли газифікувати всі три села. У приїжджих взагалі складається враження, що у Маньківці зберігся колгосп. І певною мірою такий консерватизм, мабуть, навіть виправданий. Бо що виграли в селах, де господарства «розвалилися» на два-три. У Маньківку з таких приходили не раз, щоб хоч виписати машину на похорон.
Здається, у житті йому вдалося чимало – він успішний керівник, депутат обласної Ради, голова ради сільгосп - виробників, та і бізнесмен, якщо навіть в цих умовах вдається господарювати з прибутками. Йому б радіти, а він незадоволений. І лише від того, що «правила гри» в сільському господарстві державою весь час змінюються і не завжди в кращий бік. Хіба за кордоном працьовитіші селяни, а от господарюють краще, каже керівник. Виходить, у нас все-таки щось не так, в тому числі і в державі.
Тому понад усе мріє створити господарство, яке б працювало стабільно, не залежно від того, яка буде влада. Або ж, як можна працювати, коли у нас чи не найбільше податкове навантаження. От і доводиться замість того, щоб розвиватися, постійно щось «латати».
Були і в Маньківці спроби розхитати господарство, і воно могло б перестати існувати. Але в тому, що власники паїв своєчасно схаменулися та тримаються гурту, є заслуга і Сергія Павловича.
Адже йому довіряють, до нього звертаються за порадою і допомогою.
Щоб зміцнити економіку, у ТОВ «Лан» займаються насінництвом, підтримують зв’язки з науковцями, в тому числі й із-за кордону. Успішно займаються не лише рослинництвом, але й тваринництвом, хоч нині це не просто.
Савченко вчить і сам вчиться, не пропускає сільськогосподарських виставок. Буває і за кордоном.
– Я пересвідчився, що й на селі повинні бути сучасні технології, сучасна техніка, – каже він. – Без цього конкурувати важко. Повинен бути і більш продуманий підхід до села з боку держави, бо за реформами треба, насамперед, бачити людину, задля якої вони мають проводитися.
Робота для Сергія Павловича понад усе – він потрібен не лише в Маньківці, але й в районі, області. Він часто бере участь в депутатських та урядових засіданнях, до його думки дослухаються. Побільше б у нас було таких керівників!
Однак найбільше С.П. Савченко гордиться своєю сім’єю, родиною. Разом з дружиною Ларисою Петрівною щиро радіють своїм дітям – двійнятам Павлику і Оксанці.
Чи щасливим він себе вважає? На це відповів, що щасливий, адже йому завжди щастило на хороших людей.
Хоч були і в його житті невдачі.
У нього багато планів, з-поміж іншого – посадити ще й сад у господарстві. Але все залежатиме від того, як розвиватиметься ситуація в країні надалі. Свій ювілей Сергій Павлович зустрічає у розквіті сил.
Тож з роси і води Вам, шановний! Нехай не міліє криниця Вашої душі на добро, з яким ви завжди перебуваєте серед людей!
Павло БАЙДАЛЮК, Павло КУШПЕЛА
вранці -2…-4° 
