У Ніни не було великого вибору після закінчення школи.
Якраз після війни у Бершаді відкрилося педагогічне училище. А оскільки вчилася в школі добре, тож вступила туди зразу. Це був перший випуск цього навчального закладу. І хоч пізніше училище закрили, його випускники ще дуже довго і сумлінно працювали в районі.
Рівно шістдесят років тому, після одержання диплома почала вона працювати в Бирлівській сільській школі. Морально-психологічну допомогу надавали їй завуч, колишня однокласниця Галина Михайлівна Лісіцина, а також однокурсник Іван Панасович Палагній.
Саме тут, у цьому селі, зустріла вона і людину, з якою разом далі пішли по життю.
Микола Пантелеймонович – хлібороб, працював на різних посадах у колгоспі, був бригадиром, заступником голови, деякий час навіть головою колгоспу у Поташні. Разом з Ніною Іванівною виховали двох синів – Віктора та Олександра.
Післявоєнні покоління учителів та учнів, як правило, жили не дуже заможно, можна сказати, бідно. Але було в них те, чого не вистачає нашим сучасникам. Люди прагнули допомагати один одному, були згуртованими, дружними – труднощі об’єднували. Тож навіть діти почувалися в школі, ніби дома, бо ставлення вчителів до них було, як до своїх власних. Це відчули і Віктор та Сашко, які ще дошкільнятами дізналися не тільки, що таке школа, а й значно раніше своїх однолітків навчилися читати. Бо досить часто мамі доводилося брати синів із собою на роботу, адже дитячого садка тоді в селі не було. Та це було тільки на користь хлопцям.
Обидва згодом добре навчалися в школі, вступили до вищих навчальних закладів – старший Віктор закінчив Уманський сільськогосподарський інститут, став агрономом, вже багато років він очолює селянсько-фермерське господарство «Кидрасівське». Олександр також закінчив сільськогосподарський інститут, тільки у Львові. І вчився на архітектурному факультеті. Тож після закінчення, повернувшись у рідні місця, працював районним архітектором, зараз він – начальник відділу містобудування та архітектури райдержадміністрації.
Вже нема на світі Миколи Пантелеймоновича, роки позначилися і на Ніні Іванівні. Та ні вікова сивина, ні прожиті і пережиті літа не затьмарюють спогадів про те, якими вони були, ці роки. Бо всього було в житті. А зараз душу тішать внуки-юристи Олександр та Наталя (обоє працюють у Києві), правнуки Марійка та Гліб.
Цими днями Ніна Іванівна відзначатиме свій вісімдесятирічний ювілей. До усіх вітань від рідних та близьких їй людей приєднуються сотні її вихованців, колеги та всі, хто знає цю чудову, щиру людину.
Ми також зичимо їй усяких гараздів і всього найліпшого в житті. З роси і води Вам, шановна Ніно Іванівно!
Федір ШЕВЧУК
вранці -2…-4° 
