– Розкажіть, будь ласка, дещо про себе. З чого починали? Як вдалося стати одним з кращих господарів на українській землі?
– Закінчив школу у Гордіївці Тростянецького району, потім Українську сільськогосподарську академію за спеціальністю «Агрономія» і почав працювати у колгоспі імені Петровського в Тростянчику, де головою був Іван Васильович Попик, депутат Верховної Ради першого скликання, надзвичайно талановита і принципова людина. Величезну грає роль, де і з ким починаєш свій трудовий шлях. Мені дуже пощастило, що потрапив у господарство, в якому було чому вчитися і в голови, і в агронома по захисту рослин Олексія Івановича Марчука.
Після п’яти років моєї роботи головним агрономом, працював заступником голови колгоспу «Перемога» у Летківці. Потім – п’ять років начальником Тростянецького районного управління сільського господарства. На той час це була досить серйозна, впливова структура. Ми розробляли і впроваджували нові технології в рослинництві, тваринництві, особливо у свинарстві. Було цікаво… Між Тростянецьким і Бершадським районами велося напружене трудове суперництво. Змагалися за кращий урожай пшениці, буряка. То бершадчани були у чомусь попереду, то тростянчани, але в соціальному плані конкурувати з Бершаддю було просто неможливо, тому що вже тоді тут була дуже хороша соціальна база.
Коли вже розвалився Союз, мені запропонували посаду начальника обласного управління сільського господарства. Непростий то був час, але працювати теж було цікаво, і область була однією з найкращих в Україні у сільськогосподарському виробництві. За п’ять років роботи познайомився з п’ятьма губернаторами. Особливі враження мав від одного з них, який називав велику рогату худобу «верховним рогатим скотом».
Потім покликали на роботу у державну акціонерну компанію «Хліб України», де працював чотири роки, два з них – головою правління. Компанія мала 2 мільярди гривень боргу. Разом з тим не було ніякого законодавства, що стосується зерна. Наша робоча команда провела санацію компанії, зменшивши борги до 350 мільйонів. Також група із трьох людей зробила все законодавство, що стосується зерна. Те, що сьогодні законодавчо регулюється на ринку зерна – заставні, інтервенційні закупки, все, що стосується елеваторів, сертифікації – було розроблено тоді нами.
– А весь той досвід роботи пригодився у «Зернопродукті»?
– Все набуте у попередні роки було використане для його створення. Відразу було зрозуміло, що це має бути сучасне підприємство з над - новими технологіями і хорошими соціальними гарантіями для працюючих, з правильними соціальними підходами.
– Сьогодні «Зернопродукт» – це… – 23 філії у п’яти областях.
– Основні землі, відсотків вісімдесят – на Вінниччині.
Працюємо у різних кліматичних, грунтових умовах, тому однаковими показники бути не можуть, але щороку ми ставимо собі ціль: мати в середньому не менше 60 центнерів з гектара пшениці, 80 центнерів сухого зерна кукурудзи. У цьому році середня урожайність озимої пшениці по «Зернопродукту» склала 60 центнерів з гектара (найвищий показник у Бершадської філії – 72,5), урожайність кукурудзи склала 110 центнерів з гектара і це не межа, 30-38 центнерів з гектара маємо щороку ріпаку. По 580 центнерів з гектара дали цукрові буряки. Їх сіяли у п’яти філіях, серед яких Бершадська. Саме тут, у Демидівському відділку, був найкращий результат – 657 центнерів з гектара.
– Тваринництво – не пріоритетний напрямок господарювання «Зернопродукту», але й тут підприємство має чудові результати…
– Цій галузі приділяємо дуже серйозну увагу. Ні в одному селі ми не ліквідували ферму, ніде не зменшили поголів’я. Зараз маємо більше 15 тисяч голів великої рогатої худоби, де 5 тисяч – це корови. Щоденно продаємо 60 тисяч тонн молока. Його беруть у нас кращі виробники молочної продукції в Україні – компанії «Президент» і «Люстдорф». Маємо комплекс по свинях, де є 11 тисяч свиней. Робимо все, щоб тваринництво розвивалось, хоча воно й не дає таких прибутків, як рослинництво. Але це – робочі місця, якась соціально правильна політика.
Вкладаємо багато грошей у реконструкцію ферм, які нам дістались напівзруйнованими. Скрізь стовідсотково стоять нові «брацлавчанки» або нові доїльні системи «делаваль». Робимо ліхтарі для денного освітлення, встановлюємо нове обладнання – все для того, щоб людям краще працювалось.
– Які зарплати мають працівники?
– Хороші. Середня зарплата доярок – 2400 гривень, кормовозів – 2000-2100, механізаторів – більше 3 тисяч, ще більше у тих, хто працюють на важких тракторах, обприскувачах, комбайнах. Рекордні нарахування – 15 тисяч гривень. Непогані зар - плати у водіїв… Хто як працює – так і має.
– Крім гарантованих своєчасних зарплат, на що ще можуть розраховувати «зернопродуктівці»?
– Колдоговором у нас передбачені матеріальні допомоги при одруженні, народженні дитини, теж допомагаємо у сумних випадках. Надаємо благодійну допомогу, коли люди мають серйозні домашні проблеми. Працівники можуть отримувати також безвідсоткові кредити.
Нехай ці позики невеликі – три, п’ять, десять тисяч – але вони підтримують людину. Людина відчуває і бачить, що за нею – цілісний і надійний колектив. Наше підприємство входить до «Миронівського хлібопродукту», а це – соціально спрямована компанія, і ми притримуємося усіх тих правил, за якими живе МХП.
– Ви згадали про МХП. Яка роль «Зернопродукту» у діяльності Ладижинського птахокомплексу, який будується?
– Наше підприємство створене для забезпечення птахофабрики зерном. Також нам потрібно буде екологічно правильно вносити у грунти пташиний послід.
– На якому етапі зараз будівництво?
– Менш, як за два роки побудовано два потужні елеватори по 200 тис. кубів. Соняшниковий наполовину, а кукурудзяний повністю заповнені нашою продукцією. В наступному році тут же буде здано в експлуатацію оліє - пресовий і комбікормовий заводи. У березні на трьох майданчиках – у Гордіївці і Четвертинівці планується перша посадка птиці, у травні запрацює забійний цех. За 2012 рік відпрацюється уся технологія, протягом трьохчотирьох років фабрика запуститься на повну потужність і дасть роботу майже дев’яти тисячам людей.
– Більше, ніж що, людей цікавить екологічна картина, яка вималюється після того, як все запрацює…
– Підприємство має не лише забезпечувати курятиною Україну, продукція буде експортуватися і в Європу.
Тому все будується за жорсткими вимогами Європейського союзу. Найновітніші підходи, технології, обладнання. Щодо запахів, то вже багато охочих відвідали таке ж, лише вдвічі менше виробництво у Каневі. Особисто переконувались, що всі його підприємства екологічно чисті.
– В народі можна почути й таке: великі землевласники виснажують землю, зовсім не дбаючи про завтрашній день. Що на це скажете?
– Що стосується нас, то це не так. Наше підприємство щороку вносить 150 тисяч тонн гною, десь біля 40 тисяч тонн дефекату (для розкислення грунтів). Тобто, ми працюємо над родючістю грунтів, у нас навіть є, як у старі радянські часи, свій райагрохім у Теплику, який по всіх філіях вносить гної й дефекати, покращуючи таким чином грунти. У технологіях максимально переходимо на рідкі добрива – аміачну воду, карбомідно-аміачні суміші (КАСи). Ми першими на Вінниччині, може й в Україні, почали підживлювати пшеницю КАСами, всі їздили до нас учитися. Дуже серйозно ставимося до отрутохімікатів.
За весь час не купили ні кілограма пестициду китайського чи невідомого походження. Придбаємо лише дорогі препарати, якість яких гарантована виробниками.
– Постійний предмет нарікань людей – дороги, які розбиваються важким транспортом, в тому числі машинами «Миронівського хлібопродукту»…
– Дороги – болюче питання. Гроші сюди постійно нами вкладаються і будуть вкладатися. Цього року півмільйона гривень пішло на ремонт гордіївської дороги.
Виділялися кошти у бершадський шлях, але, видно, цього не вистачило, будуть ще вкладення. Крім того, побудовані, де потрібно, технологічні дороги, об’їзні.
– «Зернопродукт» – відомий благодійник. Скільки грошей витратили на добрі справи у цьому році?
– Майже три мільйони гривень. Зокрема по бершадській філії – 250 тисяч. Гроші пішли на внутрішні туалети у Баланівській і П’ятківській школах, в обох цих селах встановили дитячі майданчики. В наступному році більше уваги приділимо Бирлівці. Там стоїть питання з освітленням села, підтримаємо матеріально школу. А є села, де зовсім інші проблеми. У Хмільницькому районі, наприклад, проплатили закінчення будівництва газопроводу. У селі Жолоби Томашпільського району, де багато пенсіонерів і дуже складний рельєф, 120 тисяч заплатили, щоб зробити воду по всьому селу. Благодійні кошти ми щороку передбачаємо у своєму бюджеті. Вважаю необхідним допомагати селам, в яких працюємо. Хто ж тоді іще? Це при тому, що ми, як ніхто, платимо податки чесно і відкрито. І ні копійки зарплати у нас не було і не буде у конвертах. Ми працюємо сьомий рік. Усі нас вже вивчили. Бачать, що ми гарантуємо стабільність, чесну роботу, серйозні обсяги виробництва і правильне відношення до соціальних питань.
– Скоро парламентські вибори. Плануєте брати у них участь?
– Сьогодні я депутат обласної ради. Перед тим, як іти на вибори, довго думав, чи варто мені цим займатися?
Але тепер переконаний: варто. Незаперечний факт, що наше підприємство велике і воно впливає на соціальний розвиток області. Ми тісно працюємо з людьми, реально бачимо суть речей і подій.
Так, я готовий іти до Верховної Ради, бо розумію, що повинен, і вірю, що можу захищати інтереси села і людей.
Розмову вели Павло БАЙДАЛЮК, Павло КУШПЕЛА.
вранці -2…-4° 
