Подвійне свято Володимира Баранова

…Народився він у Піско-Бершаді, що згодом увійшла у склад міста.
Батьки Галина Григорівна і Михайло Трохимович були тоді ще студентами Львівського торгово-економічного інституту. До речі, хрещений був Володимир у Львові. А дитинство провів на батьківщині тата – у містечку Буринь поблизу станції Путивль Сумської області. Тож рідними для себе вважає всі ці місця, для нього вони уособлюють Україну.
… Його ровесники мріяли про романтичні професії, а він ще з раннього дитинства марив… сценою. Брав участь у драматичних гуртках, закінчив музичну школу, грав на багатьох інструментах. До речі, грає і зараз. Закінчивши восьмий клас, думав вступати в Дніпропетровський технікум театрального мистецтва. Але батьки вважали захоплення сина несерйозним, хотіли, щоб Володимир здобув надійну професію, яка б могла прогодувати. Тож змушений був послухати батьків і подати документи у Сумський технікум цукрової промисловості. Не дуже переймався тим, що довелося розпрощатися із мрією стати артистом, бо ж разом з ним того року вступили до технікуму ще восьмеро одно - класників. Вчитись було цікаво, і згодом Володимир зрозумів, що, напевно, це і є його покликання. А сцена стала для нього постійним захопленням, і залишилося воно й понині.
Далі була армія, службу в якій закінчив виконувачем обов’язків командира взводу. Потім – робота на підприємстві в Сумах. І нарешті – Бершадь, куди приїхав разом з дружиною, Вірою Григорівною і двомісячною донькою.
Бершадську трудову сторінку почав заповнювати на спиртзаводі, у цеху контрольно-вимірювальних приладів та автоматики і котельні. Своєю хрещеною матір’ю вважає тодішнього головного інженера Мірру Аркадіївну Верхградську, яка багато опікувалася молодим фахівцем, подбала про квартиру для молодої сім’ї.
Працюючи, навчався. І так склалося, що довелося змінити аж три вузи – у Харкові, Сумах і Вінниці, де він одержав диплом у політехнічному інституті по спеціальності автоматика і телемеханіка. До речі, його дипломний проект, присвячений автоматизації технологічних процесів на Бершадському спиртзаводі, був визнаний одним з найкращих в Україні, був представлений на виставці наукових робіт в Москві.
Молодого фахівця помітили і запросили на роботу в райком партії, де він рік працював інструктором.
А далі – важливий і пам’ятний період у житті.
Чотири роки перебував Володимир Михайлович на неспокійній та дуже відповідальній посаді першого секретаря Бершадського райкому комсомолу. Це справді були дуже цікаві і наповнені гарними справами роки. Скільки чудових справ вдалося зробити з тодішньою молоддю! І не вина В. М. Баранова, що волею долі став він останнім першим секретарем, а комсомол розпався. Попри формалізм та заорганізованість, ідеологічну зашореність, це все-таки була непогана організація молоді, на зміну якій поки що не придумали чогось кращого. Це дуже пам’ятна сторінка нашої історії.
…Сімнадцять років тому очолив він міжрайонне управління газового господарства, яке через кілька років стало районним. Взявся за роботу з властивою йому сумлінністю. Поставив собі за мету організувати обслуговування населення на якісно вищий рівень, комп’ютеризувати систему заправки балонів та обліку. Все це та інше було зроблено, причому вперше в Україні. До речі, одні з перших комп’ютерів з’явилися саме в цьому управлінні, тут же першими почали використовувати й комп’ютерні програми. Зараз це звичні речі практично в усіх колективах, а тоді це було великою рідкістю. Володимир Михайлович як кваліфікований інженер розумів, що за комп’ютерами – майбутнє і постійно впроваджував найсучасніші технології.
Саме з управлінням газового господарства пов’язаний найтриваліший період життя Володимира Михайловича. І найзмістовніший. Адже саме при ньому в районі розпочалася газифікація. Пригадує не такий уже й далекий 1998 рік, коли з допомогою незабутніх Василя Михайловича Кавуна і Григорія Йосиповича Кузика природний газ уперше з’явився на Бершадщині – це було в Шляховій. А далі голубе паливо поступово прийшло і в інші села району, і нині він є у дев’ятьох населених пунктах. На черзі – ще кілька сіл.
З приходом природного газу в район довелося по-новому організовувати роботу управління. На ходу, як кажуть, вчитися працювати в нових умовах, готувати кадри, виходити на якісно новий рівень в усіх напрямах діяльності. Одним словом, створити команду.
І її створено. Згуртовану, надійну, професійну.
Люди добре знають свої обов’язки, намагаються робити все надійно і по можливості оперативно. І не їхня вина в тому, що не завжди вистачає коштів для таких робіт. Та колектив стабільний, з нього люди не йдуть.
Володимир Баранов – людина відома не тільки в районі, а й в області та Україні. Він був депутатом обласної ради, тричі – районної, чимало сил і часу віддає громадським справам.
Аколи настає вільна хвилина, любить Володимир Михайлович поспілкуватися з природою – він і мисливець, і рибалка. А ще – заповзятий спортсмен, причому займається багатьма видами, найбільше – волейболом (до речі, є головою районної федерації з цього виду спорту). З його ініціативи і при безпосередній участі облаштовано на міському стадіоні тенісний корт. Взагалі захоплень у цього невтомного та діяльного чоловіка дуже багато. Здається, він хоче охопити все. Обладнав свій дім різними автоматичними пристроями, колись зробив для дітей, коли ті були маленькими, електронну няньку. А найголовніше – своїми руками спорудив собі будинок, освоїв практично усі будівельні спеціальності.
Будували житло Баранови тринадцять років.
Не забуває і про свою дитячу мрію – сцену.
Тільки тепер він виступає як аматор, але зауважу, що з професійним підходом. Відомий нині в Україні співочий дует «Брати» у складі Володимира та Юрія Баранових. Минулого року на всеукраїнському фестивалі «Голубий вогник» в Одесі дует виборов другу премію.
Досить часто до виступів дуету приєднується дружина Юрія Лариса, і тоді дует перетворюється на тріо. А Володимир Михайлович зізнається, що хвилюється кожен раз перед виходом на сцену. «От коли перед концертами перестануть труситися коліна, то це буде для мене знак, що більше не треба виходити на сцену», – зізнався в розмові. І це ще один штрих до його цілеспрямованого характеру – відповідальність за все, що доводиться робити в житті.
Дуже багато значить для нього родина – дружина, донька, син. Діти вже стали дорослими, вже самі розпочали працювати.
Донька Вікторія закінчила Київський медичний інститут імені академіка Богомольця, працює лікарем-психологом в інституті педіатрії, акушерства та гінекології, подарувала татові й мамі внучку Софійку. А син Олег після закінчення Національної академії СБУ працює за здобутим фахом в обласному управлінні. Дружина Віра Григорівна нині очолює споживче товариство.
П’ятдесят – вік філософський. Можна і треба вже підбити деякі підсумки прожитого і зробленого. Та ще багато попереду чистих життєвих сторінок. Тож побажаймо Володимиру Михайловичу заповнити їх вагомими справами, турботою про родину, дітей, внуків.
І хай ще довго товстою залишається ця книга життя.
Федір ШЕВЧУК.