Ректор, вчений, художник

Після закінчення середньої школи № 1 в Бершаді за прикладом багатьох ровесників вирішив пов’язати своє життя з технікою. Але спроба вступу до Запорізького машинобудівного інституту виявилася невдалою.
Хлопець не дуже переймався тим провалом, а за порадою батьків поїхав у Вінницю, де на радіоламповому заводі почав свій трудовий шлях різноробочим у бригаді вантажників. Далі – підвищення: після закінчення курсів став токарем, виготовляв електроди для спецламп. Працюючи, одночасно навчався на підготовчих курсах при Вінницькому політехнічному інституті. Вже майже став студентом, як свою поправку у біографію внесла… романтика. Зараз, у наш прагматичний час, це сприймається більш як дивно. А тоді, у 70 роках, не все визначалося лише матеріальними вигодами. І всього один погляд хлопця на карту Радянського Союзу спонукав його до роздумів: «А де б хотілося жити і працювати?».
Оглянувши карту, зупинився на Одесі, яка манила до себе насамперед морем. Тож залишив Вінницю і гайнув туди, хоч ще достеменно не знав, де буде вчитися і чим займатиметься в майбутньому. Та свою справу зробила інтуїція.
А ще – природний талант, величезна працездатність і цілеспрямованість, що були притаманні йому з дитинства.
Професію вибрав таку, про яку навіть не чув раніше. Став студентом Одеського технологічного інституту харчової промисловості. Саме тоді тут відкрився новий факультет – технології комбікормових і біохімічних виробництв, а також відновила роботу кафедра технології комбікормів. Вона була єдиною на весь Союз. До речі, такою ж унікальною вона залишається і зараз в Україні.
Після одержання диплома з відзнакою Богдан Вікторович почав працювати у тому ж інституті, який закінчив, інженером науково-дослідної частини, згодом асистентом, викладачем. Успішно захистив кандидатську дисертацію, став доцентом. Достроково завершив підготовку в докторантурі і захистив дисертацію «Науково-технічні основи удосконалення технології комбікормів». Колишній бершадець став наймолодшим доктором технічних наук в галузі у тодішньому СРСР (на той час йому було 33 роки).
Згодом професор Богдан Єгоров очолив кафедру, якою керує й досі. Дуже багато зробив для запровадження тут нового лабораторного обладнання, оснащення комп’ютерною технікою. Головні зусилля кафедра спрямовує на розвиток енерго- і ресурсозберігаючих технологій, пошук нових видів сировини. До наукових досліджень залучають і студентів.
Вісім років тому Богдан Вікторович заснував науково-виробничий журнал «Зернові продукти і комбікорм», який став популярним серед фахівців не тільки в Україні, а й за рубежем.
Наукова, педагогічна та організаційна діяльність Богдана Єгорова багатогранна і помітна. Тож згодом він був призначений проректором, а в 2003 році обраний трудовим колективом і призначений ректором тепер уже Одеської національної академії харчових технологій. І хоч ця клопітлива посада залишає все менше часу на роботу наукову, усе ж він встигає скрізь. Та при цьому ще й громадську роботу виконувати. Іноді аж диву даєшся: як може все це охопити одна людина. Він активний член багатьох науково-технічних та громадських організацій, головний редактор наукових праць, двох наукових журналів. Він особисто, а також у співавторстві із співробітниками кафедри та академії опублікував близько 400 робіт, підготував кілька посібників. А ще ж треба згадати 33 авторські свідоцтва і патенти на винаходи і корисні моделі. І як обійти увагою 12 кандидатів наук, підготовлених Єгоровим!
Богдан Вікторович – тричі академік: Української технологічної академії, Академії інженерних наук України, Академії економічної кібернетики.
Заслужений діяч науки і техніки України Богдан Єгоров – людина всебічно обдарована.
Захоплюється класичною і народною музикою. А ще він художник-любитель, поет, прозаїк. Минулого року видав книгу есе, віршів, афоризмів.
До видання увійшли також копії його кращих картин. До речі, на запитання, який у нього улюблений колір, академік Єгоров відповів: «Райдуга. Тому що це гармонія.
Адже жоден колір не здатен адекватно охарактеризувати почуття людини».
В одному з есе «Біг без зупинок…» він написав: «Зупиняйся. Хоч не надовго.
Щоб побачити, який прекрасний світ. Як стікає крапелька води із зеленого листочка після літнього дощу. Як блищить сонечко в калюжці, які причудливі хмарки… Зупиняйся, щоб встигнути сказати добре слово, щоб підтримати найсильніше і найкрихкіше почуття на землі – любов!».
Такий він, наш талановитий земляк, закоханий не тільки в науку, а й в людей, рідну землю. Він час від часу приїздить у своє маленьке містечко, зустрічається з рідними, обов’язково відвідує школу, розповідає дітям про вміння долати труднощі, не втрачаючи при цьому віри, надії і любові.
Федір ШЕВЧУК