Тож мали тоді, як кажуть, і хліб, і до хліба. Зовсім іншим стало життя, коли вони, четверо дітей, залишилися з матір'ю.
Про революцію не па - м'ятає, проте чимало може розповісти про Велику Вітчизняну війну, голодомори.
Хоч від природи не злопам'ятна, ще і на сьогодні не може змиритися, як німці відібрали у неї порося, яке вигодувала.
Найбільше радіє бабуся, якщо хтось заходить до неї в кімнату і є з ким погомоніти.
Бо відколи почали підводити ноги, вже і на подвір'я їй важко вибиратися.
Про колгосп згадує, що у ньому дуже тяжко на полях наробилася. І як вийшла на пенсію, теж неабияк трудилася. У складі бригади з п'яти жінок, згадує, помастили у своєму селі і навколишніх глиною сто сорок хат.
Якоїсь особливої дієти ніколи не дотримувалася і не дотримується. У виборі, що саме їсти, радить, найперше, дослухатися до власного організму. А ще обов’язково, каже, потрібно мати якусь мету. Вона, наприклад, все життя хотіла, щоб діти побудувалися, а далі, щоб якнайбільше їм допомогти.
Секрет довголіття, на її думку, полягає ще і в тому, щоб ні в якому випадку не чинити нікому зла. Бо воно тому, хто його робить, у десятки разів повертається.
Тож, каже, як колись і сварилася, то хіба що з дітьми і онуками, як ті виростали.
Навіть під час нетривалої розповіді зі старенькою ставало зрозуміло, що веселою була в молодості, як кажуть, компанійською. Згадала про парубків, які до неї, коли ще дівчиною була, не приходили, бо не була багатою. Тож заміж довелося вийти за вдівця.
Будучи все життя людиною віруючою, ходила, як ще могла, до церкви, намагалася дотримуватися постів. Як і більшість жінок, вірить у пророцтва і навіть у сновидіння.
Такий вік їй, вважає, покійна мати уві сні напророчила. Ще тоді, коли єдиний раз у житті у пору румунської окупації потрапила у важкому стані до лікарні, куди її завезли прямо з роботи від віялки. Та, нібито, прийшла до неї уві сні і сказала: «Не плач, не журися.
Додому повернешся, бо в тебе ще діти малі. А я вже іду, а ти, щоб сто років жила».
– Так і живу, як мама напророчила, – закінчила свою розповідь Євдокія Фадеївна.
А на додачу ще й побажала, вітаючи всіх жінок району з жіночим святом, щоб усі дожили до її віку.
Коли вже попрощалися, вже зовсім розсмішила бабуся. «Як ви думаєте, – показала вона на телевізор, – оцей буде у нас в Україні царем? І тут же відповіла. – Ой, не буде, бо щось не тієї гне».
Виявляється, що і столітні люди цікавляться політикою.
Павло КУШПЕЛА.
вранці -2…-4° 
