Все це я бачу, все це серцем пізнаю.
І навіть так, примруживши повіки,
Я відчуваю рідну сторону.
Вона – неначе квітка рання-рання,
Та, що так гарно пахне навесні,
Засяяла для нас у час світання,
Щоб ми щасливо й радісно жили.
Красо моя, Бершадський краю!
Молюсь за тебе, Господа благаю,
Щоб колосилась буйно нива,
І край вікна цвіла калина.
Красо моя, Бершадський краю!
До тебе гордо промовляю:
«Живи в віках, моя єдина,
Подільська земле солов’їна!»
Я повертаюсь знов до тебе
Журавкою з незвіданих доріг.
Добридень, земле, чисте синє небо
І рідний серцю батьківський поріг!
Спасибі, Україно, рідна мати!
За те, що ти дала весь світ мені.
І кращої від тебе ні, не знати!
Низький уклін тобі, аж до землі!
МОЯ ЛУГОВА
В Україні, в Подільському краї,
Там, де ряст і барвінки цвітуть,
Є село Лугова, що в розмаї
Потопає й медунки ростуть.
Навесні, коли Буг розіллється,
Тут співають п’янкі солов’ї,
Вся природа, неначе сміється
І запрошує: «Друзі мої!
Бережім те, що маємо, люди:
Річку, ліс і луги, і поля!
Хай квітує завжди і усюди
Луговацька родюча земля!»
Галина ГОМЕЛЮК.
вранці -2…-4° 
