Читаючи написане, згадав слова Л.М. Кравчука, який сказав, що розумний дивиться вперед, а сліпий – назад. Я також проти вандалізму та за ті пам’ятники, за якими стоїть пам’ять доброти і проти тих, хто вигукував «стрелять, убивать и вешать – уничтожать класс кулачества». Я за історію доброї пам’яті, за тих, хто будував заводи і фабрики. Наприклад, сім’я меценатів та цукроварів Терещенків побудувала у свій час десятки цукроварень, вихідцям із цієї родини було встановлено не один пам’ятник на Україні, але всі вони були розбиті після жовтневого перевороту.
Потрібно знати свою історію, героїв, які боролися за свободу нашого народу. Серед нас є багато україноненависників, які ненавидять все українське. Державні чиновники повинні говорити державною мовою при виконанні державних справ, але дехто із них не хоче виконувати норм Конституції.
Переглядаючи «Вінниччину» за 18 грудня 2013 року натрапив на заголовок «У Сумівці на Бершадщині відкрили пам’ятник жертвам Голокосту», вирішив прочитати. Після прочитання задумався – хто ми, якого роду плоди, чому себе не любимо? Нас мучили загарбники, свої зрадники, але найбільше бід приніс північний сусід. Довелося пережити голодомори, ГУЛАГ. І до цього часу ми ще не зробили висновки: хто є хто – ми Європа чи тайга і сніг?
Євреї – гордий дружний народ, люблять свою націю, культуру, звичаї, мову, державу, історію. На кошти міжнародної громадської організації «Міжнародний фонд взаєморозуміння» виготовляються пам’ятники жертвам фашизму, що встановлюються на Україні.
У Джулинці 3 серпня 2010 року поставили пам’ятникплиту, на якій написано «Тут розстріляно фашистами 156 чоловік євреїв та українців (партизан) у грудні 1942 року та лютому 1943 року». Встановили цей пам’ятник попартизанському, ніхто нічого не сказав і лише я та жителька нашого села Ганна Миколаївна Єфременко поставили на плиту квіти.
Я поважаю патріотизм євреїв, рятував їх у війну, за що мене визнано праведником України. Євреї шанують свою історію. Щоб зберегти пам’ять про своїх людей, їздять по світу і за власні або ж кошти міжнародних організацій встановлюють пам’ятники. А що у нас? Які ми? Як ми шануємо наших людей, які померли від штучного голоду 1932-33 рр.? У деяких селах встановлено хрести, на яких написано «пам’ять жертвам голодомору 1932-1933 рр.», а от у Джулинці такого немає, хоча людей під час голоду померло більше, ніж у війну. Пам’ятник жертвам Голодомору повинен нагадувати про страшну подію, щоб подібного ніколи не повторилося. Звернувшись до нашого сільського голови Петра Швеця про встановлення такого пам’ятника, почув відповідь, що немає коштів. Але я думаю, що, незважаючи на це, кошти знайдуться. Це вимога часу.
Іван ЗАКРЕВСЬКИЙ, с. Джулинка.
вранці -2…-4° 
