Післязавтра моя найдорожча, найрідніша і наймиліша матуся Раїса Федорівна Поперечна перетне ювілейну стежину – їй виповниться 50 років! Хочеться трішки розказати про цю чарівну жінку з прекрасним званням Мама, і гарно її привітати.
Відчуття рідної домівки з'являється в дитинстві і міцнішає рік від року. Звичайно, в першу чергу воно пов'язане з мамою. Маленькими і беззахисними приходимо ми в цей світ і відразу занурюємося в тепло материнської любові і турботи, чуємо її лагідний голос, що співає над нашим ліжечком. З усього цього складається дитяча пам'ять, відчуття рідного оберега дитинства. Ти віриш, що мамин поцілунок залікує розбите коліно, знаєш до кого бігти за захистом. У материнському погляді ніколи не побачиш фальші та хитрощів, він завжди випромінює щедрість, доброту, щирість. Очі матері начебто бачать тебе наскрізь, заглядають у душу, і тоді ти відчуваєш особливу близькість з нею. Кожна клітинка твого тіла відчуває: це моя мама! І нічого дорожчого від цього відчуття немає на світі!
Для кожної дитини її мама – найкраща в світі. Моя мама дійсно краща з мам. Уся наша родина дружна і щаслива завдяки їй. Нас у неї двоє. Донька і син.
Головне в нашій мамі – це те, що вона завжди, як я тепер розумію, рахувалася з особливостями наших характерів, ніколи не намагалася зламати, підкорити, принизити. Карати за огріхи карала, але ніколи не принижувала нас, тому що бачила в кожному людину. Мама вчила нас стояти один за одного, допомагати завжди і в усьому, виручати у важких ситуаціях, пам'ятати, що у світі немає нічого дорожчого, ніж міцна родина, де один за всіх і всі за одного.
Мамо, ненько! Ти гідна цих ніжних щирих слів. Я дивлюся на тебе й згадую своє безтурботне дитинство. Ти подарувала нам із братом життя й присвятила всю себе. Я старша у родині, але вже створила свою сім’ю, і зараз, коли сама вже стала мамою, розумію, як важко було тобі… Ми не помічаємо, як робимо боляче своїй мамі, навіть будь-яким прикрим словом в її сторону. Адже потім ми знаходимо собі жінку (чоловіка) і ще більше віддаляємось від неї. Створивши власну сім’ю, ми не пускаємо в неї мамині поради, мовляв, вже дорослі, розберемось самі.
Забуваємо про те, що для мами завжди залишаємся її дітьми, скільки б нам років не було. Віддаляючись від неї, ми тим самим робимо їй боляче.
Ніколи не забувайте своїх мам, старайтесь не причиняти їм болю. Інколи проста двохвилинна розмова може розрадити її, як ніщо інше.
Матері люблять нас просто за те, що ми є, тому для кожного з нас мама – це стимул стати кращим, розумнішим, добрішим, робити все так, щоб вона пишалася своїми дітьми.
З любов’ю донька Галина ШЕВЧУК
вранці -2…-4° 
