Він відзначається не тільки професійним ставленням до справи, а й доброзичливістю, вмінням спрямувати діяльність хору в потрібному напрямку.
В хорі збільшується кількість прихожан. Люди йдуть до церкви сім’ями. Скажімо, родина Кощіїв. Мати співає в хорі, батько з донькою її підтримують, бабусі та дідусі постійно відвідують церкву.
Найшановнішою в сім’ї є 80-літня бабуся Олександра – керівник «старого» хору. Вона приходить до церкви завжди, допомагає, її поважають всі – і священики, які змінювалися, і віруючі.
Нинішній церковний хор діє вже майже п’ятнадцять років. Його учасники – як одна велика сім’я. Тут люди добре знають одне одного, переймаються турботами інших, як своїми. Коли ділишся радістю з ближнім, то вона стає ще більшою. І навпаки, коли тобі співчувають і допомагають у біді, підтримують у важку хвилину, то і на душі легше. За таким принципом живуть хористи.
Хоч у хорі люди різного віку, ніхто не відчуває себе обділеним увагою.
Непросто було сформувати такий колектив. Бо ж у кожного своя сім’я, свої турботи.
І як поєднувати це із заняттями в хорі? Та з часом люди переконалися: те, що вони роблять за покликом душі, потрібно людям. Впевнилися: не так важко поєднувати своє повсякдення із відвідуванням хору та його виступами. Найвища нагорода за це – вдячність людей.
Ольга ПЕРЕПЕЛЮК. с. П’ятківка
вранці -2…-4° 
