Згодом у тих навчальних закладах стало тісно, і в 50-х роках в П’ятківці відкрили середню школу, до якої почали ходити діти й сусідніх сіл – Яланця, Білого Каменя, Жабокрича. Учні 1-4 класів вчилися в другу зміну, школу вже відвідувало 526 учнів. Тому селяни неодноразово піднімали на загальних зборах колгоспу, сесіях сільської ради питання про будівництво нової школи, але відповідь була одна – немає коштів. Нарешті, у 1973 році на загальних зборах колгоспу було вирішено будувати нову двоповерхову школу. Пам’ятаю, як травневого дня наступного року я закладав перший камінь на її будівництві.
У серпні 1976 року здійснилася мрія п’ятківчан – нова школа була готова приймати учнів. Це була історична подія для громади. Святкувало все село – і старі, і малі йшли до школи, грала музика, виступали учасники художньої самодіяльності. На свято прибули й шефи з спиртового заводу, які допомагали в будівництві школи, гості з району, Чечельника, сусідніх сіл. Це була радість, яку не описати.
Нині проблема отримання спеціальності, а також працевлаштування в селі дуже гостра. Не секрет, що для того, аби вступити до вищого навчального закладу і вчитися в ньому, потрібні великі гроші. Де ж їх узяти селянам? Болить душа, що при вступі до вищого навчального закладу все більше відіграють роль не знання учнів, а гаманці їхніх батьків. А ще сільські діти часто не мають рівних стартових можливостей із міськими, які здебільшого краще володіють іноземними мовами, знайомі з комп’ютерними технологіями.
Мойсей ПОХИЛА, голова ради ветеранів війни і праці с. П’ятківки.
вранці -2…-4° 
