Полюбила щиро Україну...

І обов’язковою умовою є використання частини коштів, зароблених на концертах, на закупівлю ліків для хворих в Україні, іграшок та солодощів для наших дітей. Це благодійна допомога, яка приносить нам велике моральне задоволення, усвідомлення того, що навіть у пенсійному віці ми можемо приносити користь людям.
Нині я живу в Німеччині, але залишаюсь громадянкою України. На батьківщину приїжджаю досить часто. Так само і Зігрід, яка дуже полюбила Україну, її людей, мову, пісні. Багато років вона працювала дитячим лікарем-психологом, тож поспішаємо ми насамперед у дитячі садочки – із іграшками, ласощами, цікавими розповідями про те, як живуть німецькі хлопчики і дівчатка.
Ще минулого року ми планували відвідати дитсадок «Малятко» у селі Ставках, але на перешкоді став карантин. Тож поїздку довелося відкласти на кілька місяців. Та від цього радість зустрічі не затьмарилася. Навпаки, нас гостинно вже в нинішньому році зустріли завідувачка Клавдія Петрівна Осипчук, виховательки, дітки. Ми привезли малечі іграшки та ласощі. І не тільки. Треба було бачити, з яким захопленням Зігрід спілкувалася з хлопчиками і дівчатками, розповідала про свою країну та звичаї, цікавилася українськими. Навіть не віриться, що ця жінка вже давно стала бабусею, у неї дорослі діти, підростають онуки.
Ну а ставківські діти порадували нас невеликим концертом. І це було щиро, безпосередньо, сердечно.
… Дорога до Нижньої Саксонії, де ми проживаємо у невеликому містечку Гамельні, в один і інший бік – це 5 тисяч кілометрів, які щоразу долає за кермом «буса» фрау Зігрід.
І затрати на кожну поїздку немалі – страхування, податки, ремонти, пальне, зрештою, ризик, бо довелося і в аваріях побувати. Та все це ніщо порівняно з тим, яку радість привозимо дітям. А побували ми вже в багатьох дитсадках та школах району, області, України.
Якось підрахували, що за півтора десятиліття приїздили з Німеччини понад сорок разів. Раніше фрау Зігрід жила в селі, тож і в Україні її більше приваблює сільська місцевість.
Нам уже по шістдесят шість років, але ми не відчуваємо наближення старості, бо бачимо усміхнені і веселі дитячі обличчя – майбутнє України. За приклад для нас служать пенсіонери Німеччини, які до глибокої старості ведуть активний спосіб життя, відчувають свою значимість. Фрау Зігрід Борхерт-Янковськи – одна з таких пенсіонерок, яка не відчуває свого віку, а залишається молодою і діяльною.
Людмила ТОДРИНА, член Національної спілки журналістів України.