Не всі їхні діти змогли одержати освіту. Особливо хочеться мені згадати про Петрика. Пригадую такий випадок, коли працювала у початкових класах.
Це було у 70-х роках. Ішов урок математики. Я з дітьми розв’язувала задачу, а він її вже зробив, і, щоб не сидіти даремно, вийняв з-під парти книгу «І один у полі воїн» та тихенько читав.
Пізніше, навчаючись у старших класах, згадувала мати, міг навіть не їсти, а швиденько брався за улюблені книги.
Самотужки вивчив англійську мову. У 1989-1994 рр. навчався у Київському національному університеті ім. Т.Г. Шевченка. 1995-1998 рр. – навчання в аспірантурі. У 2000-му захистив дисертацію. Сьогодні Петро Миколайович Бондарчук – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу історії України ІІ половини ХХ ст. Інституту історії Національної Академії наук України.
Ніхто його ніколи не бачив на людях.
Тихий, сумирний, здібний. Таким він залишається і зараз. Приїжджає до батьків, навідується до сестер. До школи привіз уже дві книги: у першій – його стаття, а друга – власна (подарунок школі).
Ми обладнали куточок, щоб підростаюче покоління бачило і вчилося.
Дай, Боже, якнайбільше нам таких учнів.
Лариса ПАСТУХ, учителька української мови і літератури Чернятської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
вранці -2…-4° 
