Завжди привітна, тиха й ясночола, вона нічим не силувала нас, Але при ній був такий тихий клас, як сад без вітру.
Вона завжди була любляча до нас, дарувала лагідну усмішку і, не дивлячись на наші дитячі пустощі, випромінювала спокій та душевне тепло.
Тетяна Юхимівна дала мені перші життєві уроки добра, порядності, мужності та любові до людей. Ці настанови я пам'ятаю й до цього часу. Але не судилося вчительці далі нас навчати, смерть забрала її.
Журно посходились дітки Обік німої труни, Втратили неньку сирітки, Втратили промінь вони.
Були ми малі, але розуміли, що таке смерть. Людей зібралось багато, адже вона була не лише чудовою вчителькою, а й гарною людиною. Пройшло сім років з того похмурого дня, настав для нас час прощання з рідною домівкою – школою. Була радість і смуток, а ми промовляли слова подяки своїй першій вчительці, стоячи біля її могили в святковому вбранні.
Час йде, а пам'ять вічна. Але краще нехай наші вчителі живуть довго і виховують в дитячих серцях тільки хороші риси.
На мою думку, наше шанування є найвищою подякою за нелегку вчительську працю. Я сподіваюся, що в майбутньому стану гарним педагогом і буду сіяти розумне, вічне і добре.
Олена КАС’ЯНЕНКО, студентка ІІ-го курсу Харківського педагогічного університету ім. Г. Сковороди, стипендіат Верховної Ради України.
с.
Устя.
