НАЧЕ ПТАШКА ДО ГНІЗДА, ДО ДІТЕЙ ЛІТАЄ...

Та не судилося молодим веселитися разом з весільними гостями і цілуватися під вигуки "Гірко!".
У день весілля ще вдосвіта село облетіла звістка про те, що вночі батько нареченої вбив матір, а сам, злякавшись скоєного, десь зник.
Тож на подвір’ї замість веселих танцювальних мелодій духовий оркестр заграв зовсім іншої – похоронний марш. Під його тужливі звуки і похоронили маму. А через кілька днів люди знайшли і батька в урочищі на дереві.
Усвідомивши, що накоїв він, сам наклав на себе руки.
Похоронили і його. Ось так тоді, за лічені дні, молода, безтурботна дівчина стала не тільки дружиною, а одночасно і круглою сиротою. В Ані залишилися тільки дві рідні душі – менша сестричка Настя і бабуся Євгена.
Працювали молодята на фермі. Аня – дояркою, а Григорій – трактористом. Вже і донечка у них народилася, а потім син. Дітки підростали, тішили обох, як малеча потішає всіх батьків. Тож гоїлися душевні рани у молодої мами, життя, здавалося б, налагоджувалося. Прийшла пора вже видавати заміж і молодшу сестричку. Пилип і Настя були дуже гарною парою – обоє стрункі, красиві.
От тільки діток їм Бог не давав кілька років. Поки, нарешті, і в їхню сім'ю не завітав отой лелека, який їх приносить. Спочатку подарував сина, а згодом і донечку. Молоді батьки були на сьомому небі від щастя.
Та раптом захворіла Настя.
Недовго й мучилася, згасла мов свічка, хоч було їй тільки 34 роки. Залишився Пилип з двома маленькими діточками напівсиротами.
Аня, звичайно, допомагала чоловікові сестри, чим могла.
Теплом та ласкою огортала і своїх двійко, і сестриних. Та не минуло й два роки, як Пилип, на вигляд молодий і здоровий чоловік, теж пішов у могилу вслід за дружиною.
Але Аня і Гріша не віддали дітей рідних їм людей ні в дитячий будинок, ні в інтернат.
Летіли роки. От і вони вже дочекалися зятя й невістки.
"Пішли" онуки. Та чорна звістка знову постукала у двері Ані і Гріші. 23-річний зять Сергій, що був на заробітках у Києві, раптово помер від серцевого нападу. І знову у цій великій та дружній сім'ї з'явилося двоє сиріток – внучки Оксанка і Настя.
Часто зустрічаю бабусю Аню. Вона або несе онуків у дитячий садок, або поспішає, щоб їх забрати додому. Вона взагалі кудись завжди поспішає. Про таких недаремно, мабуть, кажуть у народі, що як жити по правді і совісті і не збочувати із життєвої дороги, то ніколи не болітимуть ноги.
А мені в таку мить приходять на думку слова з пісні, яку виконує Ніна Мирвода: «Наче пташка до гнізда, до дітей літає, як Марія Пресвятая всіх оберігає».
Будь моя воля, я саме таким жінкам присвоювала б звання мати-героїня. Адже ця проста українська жіночка за своє життя ставила шістьох дітей на ноги. Та і досі дбає за всіх, переживає і клопочеться, ні в кого й нічого не вимагаючи за свою працю.
Сільська рада, звичайно, не залишає поза увагою цю сім’ю, допомагає.
У цьому році один з хлопців став студентом Уманського державного університету, а його красуня-сестричка, дуже старанна і добра дівчинка, є активною учасницею художньої самодіяльності.
Тож здоров'я і благополуччя хочеться побажати цій сім’ї.
Щоб діти, які у ній зростають, йшли у життя тільки світлою дорогою.
Ніна ПОЛІЩУК, директор Великокиріївського будинку культури, депутат сільської ради.