На знімку: на Великокиріївській ГЕС бригада монтажників Південної енергетичної компанії у складі Сергія Миколайовича Кондрацького, Віктора Івановича Сучкова, Віталія Івановича Бондаренка і Василя Леонідовича Калугіна.
Валентина Макарівна Сташко, яка тривалий час працювала секретарем у сільській раді, теж мало, за її словами, пам’ятає ті роки. Проте дуже багато знає про Великокиріївську ГЕС з розповідей своєї покійної матері Оляни Данилівни, бо ж будівництво у п’ятдесятих роках організовував і вів її чоловік Макар Фадейович Борисов. Кажуть, у ту пору він був досить грамотним, а головне – здібним, майстровитим від природи.
На роз’їзди виділили йому коня, що на той час означало багато. Як його дружині, так і багатьом, хто брав тоді участь у будівництві, чи не найбільше запам’яталося, що масть коня була майже такою самою, як одяг Макара Фадейовича. А ще знали його у багатьох селах, бо саме він замовляв, скільки потрібно у той чи інший момент робочої сили з Усті, Великої Киріївки і Поташні. Саме із цих сіл люди працювали тоді на будівництві. Організовував же його, вів облік, видавав заробітну плату Макар Фадейович.
Знали, звичайно, його й у райцентрі, куди постійно навідувався за порадами, звітував про виконану роботу, витрачені на це кошти тощо.
Приїздили, звичайно, на це будівництво і перевіряючі – як з району, так і з області.
Дізнавалася про це Оляна Данилівна, нібито, зі слів чоловіка, коли поверталася ввечері з поля, що в однієї із сусідок він позичив хліба, а в іншої – півлітра самогону. Бо настільки поважних гостей треба було ще і пригостити.
Тож, бувало, що тільки і вистачало спеченого хліба, щоб пороздавати борги сусідам.
Але були і більш серйозні випадки, коли через таку діяльність Макара Фадейовича навіть стріляли в його хату.
Бандитизм, за спогадами старшого покоління, процвітав тоді не тільки у цьому селі. Тож одного разу батько, як і щоразу, поїхав у райцентр по гроші, щоб виплатити людям зарплату. Але на цей раз чомусь їх не отримав. Бандити ж подумали: якщо він не роздав їх людям, значить вони ночують у нього дома. От і навідалися вночі, щоб віді - брати. Оскільки їхня хата була майже в кінці вулиці на Чорнобаївці, та ще й недалеко ліс, місце для розбою – ідеальне.
– Стріляли у вікно, проте прорешетили тільки піч, яка була навпроти. Мама ж і тато, – розповідала Валентина Макарівна, – спали зовсім поряд на дерев’яному тапчані. Не зачепило тоді і дітей.
Мама, яка була більш енергійною, ніж батько, тоді гукнула, що нехай, мовляв, лізуть – їх у хаті також чекає смерть.
Бандити знали, що вила і сокира про всяк випадок для самооборони у багатьох тоді ночували в хаті і, не ризикнувши увірватися, подалися геть. Закривши вікно подушкою, Борисови ледве дочекалися ранку.
Пам’ятають у Великій Киріївці і те, як тоді, коли будувалася їхня ГЕС, спустили воду зі ставу. А щоб він не заростав бур’янами, садили капусту. Був урожай дуже хорошим.
Щодо запуску електростанції в дію, то всі, з ким довелося спілкуватися на цю тему, тільки висловлювали припущення, що це могло бути у 1953 році. А вже коли вона почала давати електричний струм, лампочки засяяли у кожній хаті. Радість після каганців була неабиякою. Тим більше, що зовсім скоро провели дротове радіо; гучномовець тоді називали «капелюхом».
За словами 86-річноі Зінаїди Золотарьової, чоловік якої працював на цій електро - станції, зупинили її у 1964 році. Пізніше тривалий час у цьому приміщенні діяла сільська лазня, якої теж уже давно не стало. Аж поки не настала пора, коли ми, нарешті, почали розуміти, що гідроенергетика – це важливо. От і взялися за відродження таких ГЕС.
Одним з ініціаторів відродження ГЕС у Великій Киріївці є депутат районної ради Володимир Іванович Сташко – син Валентини Макарівни та онук Макара Фадейовича Борисова, того самого, який у свій час займався її будівництвом.
На Бершадщині це вже буде другий такий об’єкт після Чапаєвської ГЕС, а у перспективі – відновлення ще двох подібних.
Павло КУШПЕЛА, с. В.Киріївка.
вранці -2…-4° 
