Європа до нас чи навпаки?

Щоб зекономити час і дорогоцінне пальне, із дороги, яка від Гордіївського шляху веде до Кошаринець, повернувши праворуч, вирішили добиратися на сумівські поля навпростець, через ліс.

Що правда, перед цим засперечалися, чи буде після зими виправданим таке рішення.

Яким же було наше здивування, коли дорога у лісі виявилася у кращому стані, ніж місцями Гордіївський шлях, по якому проїжджає стільки транспорту. А кількість дорожніх знаків взагалі вразила.

На кошаринецькі поля теж приємно було глянути. Оскільки із посівом зернових культур ранньої групи в обох господарствах давно вже справилися, на одному з полів у Кошаринцях, коли готувався матеріал, працював тільки один сучасний обприскувач, механізатором на якому О.О. Терінчик.

Ще один, теж із найновіших, застали на площі ріпаку в Сумівці. Незважаючи на те, що і механізатор С.В. Валявський – відчувалося з усього, був добре навчений експлуатувати імпортну техніку, і головний агроном господарства І.Т. Маринич та заступник директора господарства М.М. Мазуренко були у полі, біля агрегата застали ще і С.С. Царюка. Це мало, напевне, означати, що під неабияким контролем тут внесення засобів хімізації, які тепер обходяться не так вже і дешево. Такий підхід до організації виробництва, дотримання технологій обов’язково обернеться додатковими центнерами врожаю. Сергій Станіславович із таким захопленням розповідав про значення сірки, яку вносили в суміші з інсектицидом, ніби виступав у аудиторії перед студентами чи захищав дипломну роботу.

Сірка, виявляться, підвищує у цих рослинах фотосинтез, що сприяє кращому засвоєнню азоту з грунту. А головний агроном жартував, що коли «повідганяє» з цього поля шкідників, візьметься за внесення гербіцидів, обробіток мікроелементами.

І в Сумівці, і у Кошаринцях повністю були готові до посіву соняшнику, кукурудзи, сої і тільки вичікували оптимальної для цього пори.

У свій час на всіх нарадах наголошувалося, що у пору переходу на сучасні технології ведення сільськогосподарського виробництва, втримаються на плаву, насамперед, ті господарства, які зуміють придбати сучасну техніку. Доказом того, що це саме так, є на сьогодні і Кошаринці, і Сумівка. Тут є найсучасніші комбайни, трактори, причіпний інвентар. Про популярну колись сівалку СЗ-3,6 уже навіть починають забувати, а от водовозки на базі автомобіля ГАЗ-53 зберегли, і вони тепер виручають, коли вдаються до обприскування посівів або вносять гербіциди.

Мінеральними добривами обидва господарства забезпечені, пальним, що особливо важливо з теперішнім ростом цін на нього, теж – його вистачить аж до осені.

Щодо питань охорони праці, то після побаченого зауважень цього разу не було ні у А.М. Похили, ні у Г.Д. Чере - ушенка. Анатолій Мойсейович навіть відзначив: тут дбають про людей – здійснили атестацію робочих місць тощо. А Григорій Дем’янович не приховував задоволення, що на своєму місці був захист на карданних передачах.

Тож після побаченого напрошувалася думка: невідомо, хто швидше до кого наближається – Європа до нас чи такі господарства, як кошаринецьке та сумівське, до Європи?

Павло КУШПЕЛА.