3давалося б, як є у обійсті хвіст, як у селах прийнято казати, ніколи не буде в хаті піст.
І чимало бирлівчан підтримують таку позицію, тільки висловлюються по-своєму: якби у них не оті хвости та роги, то відколи з’явилося безробіття, міг би вже дехто навіть простягнути ноги. Бо як може вижити сім'я, не маючи роботи, ніякого прибутку до хати? Щоб хоч якось підтримувати себе і родину, чимало просто змушені тримати корову, але виявляєть - ся, не так просто мати від неї прибутки та вигоду. Разом з ними і було зроблено спробу відстежити ситуацію на конкретних прикладах.
М.І. Голік і К.М. Кметь – сусіди, хоч і продають молоко, як не дивно, на різні молокозаводи – Бершадський і Тульчинський. В обійсті Марії Іванівни чотири корови, у Килини Миколаївни, хоч і на одну менше, проте є ще четверо телят.
У першої дітей біля неї нема, чоловік на групі після операції, та ще й на роботі попав під скорочення. Можливо Марія Іванівна так і допрацювала б до пенсії кухарем, але комбінат громадського харчування "викинув" її, як і інших, на біржу. Спробувала продовжити трудову кар’єру у приватника, не вдається вже у центрі зайнятості на облік стати. Адже відмітки у трудовій книжці про роботу після того, як виписалася з центру зайнятості, ніякої. От і взялася за тваринництво. Не протягати ж руку за пенсією, яку отримує 85-річний батько, щоб вижити.
Килина Миколаївна – сусідка, хоч і пенсіонерка, та й чоловік на пенсії, проте обидва її сини вимушено безробітні. От і тримається все на батьках. А корова і теличка, як кажуть у селі, то вже ферма невеличка. А тут їх аж по декілька.
У що обходиться отой літр молока насправді, яке змушені продавати по 1,3 гривні?
Коли мова зайшла на цю тему, годі слово було вставити. Адже брага, якої вистачає приблизно на тиждень на таке поголів'я, коштує сто гривень, причіп соломи – до трьохсот, а їх купили по три.
Вивезла одна з них гній, щоб не заважав, знову заплатила за трактор сто, а за машину – триста гривень. Чи може це не витрати? А КамАЗ жому взагалі тепер коштує більше двох тисяч гривень.
Та якби вони, ті грубі корми, хоч були, розповідали обидві, а то солому у полі спалили. А пасовище? Незважаючи, що худоби тепер он скільки, не знайшлося чомусь для нього іншого місця, як біля відстійників свинокомплексу. Не раз вже телиці у них топилися і доводилося їх рятувати. І череду, як в інших селах, не організуєш, бо площа пасовища не дозволяє, тож доводиться кожному окремо випасати.
Так, корівка щороку дає ще й телятко, і це теж прибуток.
Але не можна не рахувати й ризики – Марія Іванівна тільки за один рік втратила дві корови. Отже, співставляючи усі плюси і мінуси, виходило, що займатися виробництвом молока у приватному секторі дуже непросто і накладно.
Єдиний стимул до цього – сир і сметана на столі.
Те, що утримуючи навіть чотири корови у обійсті не забагатієш, легко довів і І.Т. Підосичний, її батько, який до виходу на пенсію працював і бригадиром, і завідуючим комплексом. Але як сир та масло рахувати, вареників не їсти. Домашнє господарство, на його думку, повинно бути.
Килина Миколаївна додає: – Щоб утримувати таке поголів’я, треба комусь постійно бути дома й доглядати. Та ще й щоб обов'язково чоловік був при хаті.
Варто відзначити, що в обох обійстях є і електричні соломорізки, і ями під брагу з колодязних кругів, у яких вона не замерзає. Це теж, мабуть, затрати. Колодязі, без яких у таких випадках не обійтись, теж на обох подвір'ях. Але викопані вони раніше. А при теперішніх цінах, запитували бирлівчани, хіба можна було б їх мати?
Чим можна допомогти таким людям, які для всіх нас виробляють продукти харчування, відповіли не зразу. А от на те, що в їхньому селі при такій кількості худоби ні ветеринарного лікаря, ні ветаптеки немає, через що змушені шукати їх як не в Баланівці, то у Бершаді, або користуватися послугами односельчанина-практика у цій справі, все-таки звернули увагу. Причому, фахівці відповідного профілю у Бирлівці є, тільки ніхто чомусь не наважується взятися за цю справу.
І ще одного не можуть зрозуміти у Бирлівці: якщо Бершадський молокозавод поставляє свою продукцію у десятки країн світу, то, мабуть, має прибуток. Чому ж тоді за молоко платить так мало, тим самим ніби зневажаючи працю його виробників. Он вже півтори гривні доводиться віддавати за кожний кілограм макуха, а було і більше двох, який згодовують коровам, а ціни на молоко так і не зростають.
По всякому пробували рахувати витрати на його виробництво у приватному секторі, але так ні до чого і не дорахувалися. Адже худобу потрібно ще й парувати, враховувати транспортні витрати на її утримання.
Але висновок таки було зроблено: он як наробляються лю - ди, а якоїсь особливої вигоди від того не мають. Можливо, дещо краще тим, хто свою молокопродукцію продає у Бершаді на ринку, але таких – одиниці.
Звідкіля не рахували – виходило, що утримання корівки потребує багато не лише матеріальних, але й фізичних затрат, тобто важкої щоденної праці. А куди подітись селянину?
Павло ЗАХАРЧУК.
вранці -2…-4° 
